75. Той, хто любить Україну любов’ю чужою (тобто, любов’ю Христа або Лєніна), той знущається над нею! Україна ощасливиться, коли її сини і дочки любитимуть її любов’ю українською. Тобто, любов’ю, народженою в собі собою, а не вижебраною, хитро прищепленою в школах християнізму чи москвинського комунізму.
76. Любити мудро і світло свій народ, значить жити його долею, радіти його радощами і страждати його стражданнями. Той, хто живе в розкошах тоді, коли народ бідує, той, хто каже, що він вільний тоді, коли його народ у неволі, вважається паразитом народу.
У паразитів народу груди можуть бути обцяцьковані орденами московського комунізму чи хрестами греко-латинського християнізму.
Сини народу благородні своєю благородною любов’ю. Благородна любов тільки тоді вартісна, коли вона горить непримиренною ненавистю до зайдів, які народ тримають у неволі.
77. Українець, який є рабом чужовір’я, не повинен сам себе любити. Він повинен казати “ненавиджу сам себе, бо я раб”. Коли раб любить сам себе, значить він любить своє рабство, обожнює традиційне гнучкошиєнство.
Брати-чужовіри, зненавидьте самі себе не тільки тому, що ви в неволі, а й тому, що ви призвичаєні до неволі. Ваша ненависть до ваших рабських почувань облагороднить вас. Я вже говорив: любити себе може тільки людина вільна і достойна. І цією достойністю треба любити вільних і достойних ближчих своїх.
78. Запровадити людину в духовне кріпацтво, привити їй навики потворні (навики любови до ворогів своїх) і вчити її заповіді “люби ближнього як самого себе” — значить вчити її, щоб вона сама себе тримала в неволі — сам чорт не придумав би потворнішого рабства! Любов повинна бути подібна на квіти, коли ж вона болото, її треба обминати.
79. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але до ОСІДУ не спішать належати. Чому? Не люблять організованого життя (в неволі відвикли від нього) та ще мають на це десяток особистих причин..., важливіших за ОСІДУ Рідної Української Національної Віри.
Нещасні! Вони не розуміють, що без організаційного життя немає життя. Неорганізовані люди у наші напружені часи приречені на загибель. Вони не в силі оборонити волю свого неорганізованого “я”.
80. Свідомий, несвідомий і підсвідомий світ існує тому, що він побудований за законами строгої організації. Тіло людини живе тому, що воно складається з клітин, які між собою подивугідно організовані. І не тільки організовані, а й допомагають жити одна одній. І вміють жертвувати собою, щоб жила їхня організація (тіло людське). Тіло вмирає, коли його клітини виходять зі строю чіткого організованого життя.
Тільки люди з діловими якостями, тобто з організаційним талантом, здібні об’єднувати навколо себе людей (творити Станицю ОСІДУ РУНВіри). Їх ми повинні високо цінувати; вони — принци наші, вони самородки. Вони створені з тієї глини, з якої мати-природа творить творців держав, революцій, армій. Між українцями таких людей мало, їх і їхнє коріння вторжники завжди безпощадно винищували. Їх ми маємо ставити вище письменників, поетів, малярів, співаків.
81. Неправильно розуміють РУНВіру ті, які кажуть, що вони відійшли від чужовір’я і визнали РУНВіру, але жодних законів РУНВіри визнавати не будуть, бо прочитали у філософії нігілізму, що кожний закон, то поневолення.
Справді, може статися так: українець порве кайдани чужовір’я і вийде з тьми, і яскраве проміння сонця РУНВіри осліпить його. Він сп’яніє від волі і повірить, що РУН-Віра “все дозволяє”. Отже, “геть догми!”, “геть авторитети!”, “геть закони!”, “гуляй, душе, тепер твоя воля!”.
Таким побратимам хочу сказати: тільки той має право володіти волею, який вміє “сам себе поневолювати”, тобто — сам своє життя впорядковувати. Душа не може на волі “гуляти”, коли не буде кому її “вільне гуляння обороняти”.
82. Чужинці писали для нас такі закони, які були їм вигідні. І цими законами вони нас поневолювали. Ми були рабами чужозаконня. Ми бунтувалися; нас зв’язували і четвертували за те, що ми не дотримувалися “законного життя”.
В ОСІДУ РУНВіри ми самі для себе пишемо закони. І цими своїми законами ми самі себе добровільно поневолюємо, тобто, духовно і організаційно впорядковуємо свої (волелюбні й для нас корисні) норми життя. І в цьому прихована свята таїна шляхетного і володарського самоутвердження. Володаря ніхто не спроможний поневолити. Володар сам себе поневолює своїми плянами, обов’язками, законами волі, дисципліни, дії.