Він, як мудра й пристрасна людина, бачив, що агресивний імперський римо-католицизм поставив чехів у становище смиренної скотини.
Він казав: “Нас, чехів, німці переслідують, забирають у державі всі становища, а ми мовчимо. За Божими, природніми і людськими законами чехи у своїй державі повинні мати перше місце в урядах, як французи у Франції, німці у Німеччині. З Чехами поводяться гірше, як із собаками або вужами. Але ми дозволяємо німцям гнобити себе і забирати від нас усі наші уряди”.
125. Іван Гус зазначив, що для чехів чеська мова дорожча, як латинська. Чех повинен мати право на чеській мові молитися. Папа Римський, який був перш за все (всюди і завжди) оборонцем латинського народу і його мови, проголосив Івана Гуса єретиком. І “коли Рим сказав — то все скінчено” (“Рома локута — кауза фініта”).
Папа Римський прив’язав виснаженого тортурами чеха Івана Гуса до стовпа в містечку Констанца, обіклав змучене тіло хмизом і спалив. І наказав єретичні книги Івана Гуса вкинути у вогонь.
Папа Римський вважав, що віра Христова не матиме для його народу жодної вартости, коли при її допомозі не можна буде домінувати над душами покорених народів. Він безпощадний з тими, які прагнуть свій народ звільнити з духовного римського рабства і мати своє (собі корисне) інтерпретування християнізму.
Іван Гус згорів, але Його правильні мислі буйним садом розквітли в душі його доброго волелюбного народу. Народ пробудився.
126. Німець Мартин Лютер (1483— 1546), очевидно, перебуваючи під впливом тверджень Викліфа і Гуса, проголосив, що кожний має право трактувати “Біблію” по-своєму. Він осудив духовний деспотизм римо-католицизму. Він започаткував німецьке розуміння християнізму. Він виразно сказав німцям, що папа Римський не має права диктувати німцям, як вони повинні розуміти Христа.
Сини Німецького Народу відчули (може не так розумом, як інстинктом національного самозбереження), що вони тільки тоді будуть народом з почуттями національної гідности, коли християнізм повністю підпорядкують державним інтересам Німецького Народу. Мартин Лютер вирятував німців з римо-католицької духовної кріпаччини. І німці швидко оздоровили свою душу.
127. У Франції король Люїс 14 в 1682 році на Великому Соборі 34 Єпископів, які його (як палкого короля Франції) повністю підтримали, одобрив усім французам відомий ЗАКОН: “Ані святий Петро, ані його наслідники (тобто, папи римські, — примітка Л. С.) не мають жодної влади над королем Франції і держава є зовсім незалежна від церкви”, чіткіше кажучи — від інтриг Ватикану.
Великий Собор 34 єпископів (французів) проголосив короля Франції Люїса 14 найвищим авторитетом Франції. І таким способом християнізм разом з Ісусом підпорядкувався національним інтересам Французького Народу. І таке розуміння (як зазначують історики) спонтанно перетворило Францію у могутню державу.
Люїс 14, щоб оборонити французьких письменників — мислителів народу від рогаток католицької цензури, взяв їх під свою особисту оборону, і тому в його епоху розквітла література Франції, якою й тепер пишаються французи.
128. Москвини, взоруючись на англійців, німців, французів, римлян, в 1722 році створили “Святєйший Православний Синод”, на чолі якого став Петро Перший. У 1722 році “Святєйший Православний Синод” видав наказ, що попи (пропагатори імперської політики Петра Першого) зобов’язані доносити поліції важливі таїни, отримані від православних християн під час святої сповіді. Москвини віру Христову беззастережно підпорядкували інтересам творення могутньої Москвинської імперії: “Бог на небі, а цар на землі”, “хто проти царя, той проти Бога”.
129. Українці — народ винятково добродушний, народ гостинний, розспіваний, гарний і легковірний, і не тому він має такі властивості характеру, що він зліплений з тієї глини, з якої ліпляться “ангели”, а тому, що він почав свою історію на щедротній і багатій частині Земної плянети.
Щороку Велика Мати — всеплодюча Земля дає йому вдосталь меду, молока, м’яса, хліба, олії, овочів. І краса то яка навколо божественна! І небо розспіване, і жити у такому раю подвійно хочеться, світ — храм Божий!
І кожного чужоземця хочеться зустріти, як брата, і не мати ні лукавства, ні жорстокости. І гостити його хочеться не тому, що так годиться, що так треба, а тому, що так хоче широка і привольна душа світлооких внуків Дажбожих. І свята віра каже: все, що живе, жити хоче: птахи, звірі, дерева — душу мають, і всі вони ведуть свою розмову з Дажбогом — творять радість, живу красу живого Дажбожого Храму!