Чужа сила не спить. Вона до вогню їхньої заюшеної сварні піділлє смоли, вони почнуть пектися, душити один одного; рятуючи кожний сам себе, в них виникне "спасаюча" віра, що "свої пани гірше чужих". І їх тоді "визволить" чужа сила; вони, проявляючи лакизництво, їй дякуватимуть за "визволення", добровільно стануть гнучкошийними холопами чужої сили глупої, але вольової і об'єднаної.
А їхні діти (їхні нещасні діти), живучи покірно під опікою чужих панів, вивчатимуть рідну історію, що мали вони батьків не здібних жити об'єднано, мали батьків хворобливих навиків. І в дітей (на основі такої рідної історії) закономірно появиться комплекс меншої вартости, діти ці рідні "скарби батьківські" триматимуть між речами малокорисними, їх мучитиме віра, що батьки їм не показали прикладу, як то треба жити в одній родині об'єднано: ...нещасні ті діти, батьки яких розсварені.
16. Любов і ненависть. Достойний рунвіст іде до братів-чужовірів, щоб їхню сліпу ненависть, яку вони мають до РУНВіри, розрідити, ослабити і поставити їх (братів-чужовірів) у такі обставини, щоб вони духовно воскресли, щоб вони самі відчули хотіння бути собою і самі йшли до РУНВіри так, як спраглий у пустині поспішає до джерела.
Чужовірна ненависть нам не шкідлива, вона єднає нас, вона поглиблює наші почування, мобілізує нашу оборонну спроможність, учить нас надіятися на себе. Є такі, що кажуть: нам приємно, що нас починають любити брати-чужовіри. Не захоплюймося такою любов'ю, бо вона нас розніжить, приколише до дрімання і умертвить наші священні натхнення. Коли брат-чужовір, лишаючись чужовіром, нас любить, значить він або перебуває вже в дорозі до РУНВіри, або він у нас помітив охлялість, угодовство, відхід від основних принципів РУНВіри.
Не ставаймо жертвою тих, які нас люблять тому, що ми слабі й осміяні. Не біймося тих, які нас ненавидять тому, що ми сильні й безстрашні. Біймося потрапити у таке становище, в якому нас ніхто не помічає, ніхто не чує, ніхто не вважає вартими ні злої, ні доброї уваги, воно смертельне!
17. Нам з ними не по дорозі. Не кожне багатство, не кожна мудрість і не кожна освіченість корисні. Є мудрість улеслива й підступна, як плазуюча гадина. Є освіченість збагачена силою ГІПНОЗУ — "чуд церковних" і "наукових" і поставлена вона на службу чужовір'я. Ми проти такого багатства, проти такої мудрости і освічености, бо вони не відповідають світоглядові РУНВіри. Вони хочуть нас мудро й освічено закабалити, особливо вони полюють за гнучкими умами і ніжними душами дітей наших. Нам з ними не по дорозі.
18. На словах мудрий, на ділі — глупий. Є люди, які вміють говорити мудро і захоплююче, але вони не мають здібности нічого мудрого зробити. Вони в організаційному житті небезпечні, їм хвилево вдається людей збунтувати проти провідника, голови станиці ОСІДУ, рунтата, проти тієї чи іншої постанови Головного Столу ОСІДУ і здезорієнтовані люди інколи ідуть за кличем такого говоруна і потім починають каятися, що стали жертвою своєї необачности. В народному прислів'ї про таку людину говориться: "На словах мудрий, а на ділі глупий".
19. Чому бездіяльність небезпечна? Мала гора довершеної праці стократ вартісніша за велику гору слів. Визнавати РУНВіру, любити РУНВіру і ніякої праці не робити, щоб її втілювати в життя особисте чи народне, це те саме, що любити коня і лінуватися дати йому сіна.
Прийти до ОСІДУ, і в ньому нічого не робити, значить ширити ідею бездіяльности. Коли виникне така ситуація, що більшість членів правління станиці ОСІДУ нічого не роблять і оправдують це мудрістю демократії (хочу роблю, хочу — ні, хочу — обороняю ОСІДУ, а хочу — від імени ОСІДУ компрометую ОСІДУ), то тоді їхньою вірою стає організаційна деморалізація.
Між ними немає достойних довершених справ, які б їхні душі робили красивими, єднали їх і звеличували, і ось ця бездіяльна охлялість поробила їх дрібничковими, зневіреними і роз'єднаними, вони самі себе спротивили. Такі люди не тільки самі нещасні, а й нещасними роблять тих, які потрапляють під їхній гіпноз.
20. Помиляється не той, хто помиляється. Помиляється не той, хто помиляється, здійснюючи велику працю, а той, хто, боючись помилитися, нічого не робить. Такі "безпомильні" завжди будуть обтяжені наріканнями, що, мовляв, в ОСІДУ нічого не робиться, що час все переіначити, і що таке хотіння є навіть у тих добрих людей, які нічого не робили, а мають хотіння "щось робити".