Хто тішить себе хотінням і боїться їх втілювати в життя, щоб не наразити себе на неприємність, на витрати, на поговір сусідів, той поглиблює порожнечу свого серця — серця, яке цвіте, не даючи плодів.
Віз праці ОСІДУ тяжкий, дуже тяжкий. І котиться він не з гори, а на гору. Стояти осторонь, "склавши рученьки" і приглядатися, як одержимі лицарі України тягнуть віз у поті чола і казати "та ж віз іде повільно", значить бути людиною знахабнілого безталання. Віз іде повільно тому, що ти (і такі, як ти) є спостерігачами, а не діячами. Між спостерігачами часами траплялися розумні люди, але їхній розум ні їм, ні їхнім приятелям користи не приносив.
21. Велася і досі ведеться боротьба. Велася і досі ведеться (явна і прихована) боротьба за розум і душу української людини... І той чужинець, який релігійним гіпнозом, або залізом окупує ці сили, володітиме Україною — - чарівною скарбницею світу, її талантами, її душею і тілом, її невичерпними земними і підземними багатствами.
Українська людина легко потрапляє під гіпноз — фатальний порок у неволі скаліченої вдачі: її гіпнотизує догматична містерія католицизму, декляративний московський комунізм, театральна обцяцькованість грецької ортодоксії.
Загіпнотизувавшись, вона забуває про суть свого "я", ставить національні інтереси на другий плян і живе переконанням, що її покликання (вирок її долі) бути латкою -пасивним сприймачем чужих "ізмів", а не творцем свого самобутнього володарського "я" — творцем таких обставин, які б мали вплив на формування психіки людства. РУНВіра покликана історією створити новий характер української людини, щойно другі-треті покоління, виховані в РУНВірі, будуть новими людьми — людьми нових навиків, вільного, єднаючого і будуючого стилю мислення. І ОСІДУ зобов'язане цю священну місію, переборюючи великі труднощі, виконувати тепер і в майбутньому.
22. Я ревниво залюблений. Український народ обдарований і роботящий, він і тілом красивий, і душею добротний. Я ревниво залюблений у нього. Я вірю українській людині і болісно мучусь, коли буваю нею підступно скривджений, обманутий, я себе тішу думкою, що то не вона мене обманула, а дух чужовір'я, який паралізував чуття її вродженої гідности. Я не хочу, щоб чужі сили своєю підступною любов'ю тероризували український народ. Я вірю, я пристрасно вірю, що він (мій народ) заслуговує мати кращу релігію, як християнізм греко-римської інтерпретації чи комунізм московського імперіялістичного тлумачення, він достойний, він вистраждав мати свою духовну силу (РУНВіру).
23. Щоб ми були сильні по-рідному. Між українськими партіями, між тими, які натхненні традиційним чужовір'ям, є прагнення, щоб українці були сильними: я тверджу, що -справа не в тому, щоб вони були сильними, вільними, релігійними, а справа в тому, щоб вони були сильними, вільними і релігійними по-рідному, тобто, щоб їхня духовна і тілесна сила виростали з їхньої життєвої суті — з джерел РУНВіри, а не з вижебраного чи накинутого чужовір'я.
Сила та, яка між українцями виросте (українці особливий народ) з коріння чужовір'я, їх же й триматиме в духовній неволі. Вони (при допомозі чужих сил) самі себе на користь чужих сил завоюють і чужина за це їм дасть ордени чести (чести самобичуючого рабства).
24. Тримаючись берегів РУНВіри. Немає річки без берегів. Річка велика чи мала, тримаючись своїх берегів, зберігає силу свою, ім'я своє, своє водне багатство і багатіє вона садами берегів своїх. І ми, рунвісти, тримаючись берегів ОСІДУ РУНВіри, будемо без великої напруги могутніми, наша могутність буде природня, життям нашим і його змістом вирощена і втверджена, і наша сила стане компонентом свідомости Людства. І ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими чуттями і використовувати їх нам на шкоду, ніхто не осмілиться розпоряджатися нашими дітьми, виховуючи їхні душі й ум їм на шкоду.
25. ...Прийде безславна кончина, ...а коли ми залишимо береги ОСІДУ РУНВіри, і ввіллємося в чужі релігійні (сектантські) ріки, ввіллємося в бездонне море інтернаціональних релігій і світоглядів, тоді нас покарає мати-Природа (утратимо інстинкт самозбереження), тоді нам і нашим дітям (нашому майбутньому — нашій крові) прийде безславна кончина, кров наша попливе по жилах чужих людей, які нас не люблять, які безжалісно занесуть ім'я наше на список племен давно погиблих. І душа наша добра і щедротна ридма заридає, раненою чайкою схлипне і погасне, як іскра в темряві.
26. Він внук Дажбожий. Під рідним і під чужим небом, на волі і за тюремними ґратами, обласкані чужиною і зненавиджені чужиною, у квітах слави і біля стовпа ганьби, у часи душевного падіння і душевного піднесення, будучи жебраком і будучи багачем, тримаймося — міцно тримаймося берегів ОСІДУ РУНВіри! І людство, не зважаючи на його жорстокість і забудькуватість, звикне до нас; погодиться з думкою, що скоріше сонце погасне, ніж українець зречеться сам себе і стане чужовіром. І тому, що він (українець) володітиме такими притаманностями людства, люди світу любитимуть його, бо буде з кого брати достойний приклад, або ненавидітимуть його, бо він не такий, яким би вони його хотіли бачити (вічним провінціалом), а такий, яким він сам воліє бути — він внук Дажбожий.
27. Подвиг — молода краса людини. Безсмертні подвиги здійснюють не тільки ті, які беруть зброю, щоб вигнати вторжників з України, або щоб стояти на границі її державної сили і слави, а й ті, які самі себе прирікають на голодування, на мандрівне життя, які самі себе виставляють на щоденну небезпеку і не звертають уваги на поговір вулиці, несучи труд — дрова призначені для розвитку священного вогнища РУНВіри.
Подвиг — вічно молода краса людини. І той, хто своє життя збагачує подвигами, завжди душею молодий. Подвиг кличе до нового подвигу, природньо стимулює людину, зміцнює енергію її невронів, збагачує її емоції. І старик, який вміє здійснювати подвиг, обороняючи духовність народу свого, щиро вітаний молоддю і бажаний у її середовищі, він чарує молодих. Щодня щось зробити корисного для РУНВіри — подвиг великий, властивий богатирям України.
28. Ми готові йти на муки. Ми, рунвісти, не боремося проти чужих ідеологій, релігій, соціяльних і духовних понять. Вони створені чужинцями і мають право панувати на чужинах так, як і ми маємо право бути самі собою в Україні і на Чужині. Ми рятуємо братів-чужовірів з трясовини, в якій вони тонуть безповоротно.
Ми, рунвісти, проповідуючи РУНВіру, боронимо найшляхетніші людські ідеали — ідеали порятунку тіла й душі народу. Ми готові йти на муки, ми не боїмося глузувань, погроз, в'язниць, агентів чужовір'я, які проникають у наші ряди, ми не боїмося ні духовного, ні тілесного терору, бо ми переконані (і це переконання у нас непохитне і всіми достойними людьми визнане), що доля народних правдоносців мученицька.
29. Держава — всенародна святиня. Ми, рунвісти, переконані, що краще мучитися за волю народу і в муках духовно ошляхетнюватися, обезсмертнюватися, ніж квітнути у неволі пустоцвітом. Ми так високо, ми так по-одержимому оцінили волю невипадково, ми сотні літ родилися і жили в неволі, наша натура дальше не витримує гніту духовного й тілесного!
І ми, живучи на волі і живучи в неволі, будемо завжди (така в нас віра) вчити дітей законів волі і даватимемо їм наш Святий Заповіт: воля там, де її оборонці, немає волі — немає правдивої людини; немає синів, готових умерти за державу, — немає держави. На чолі держави може стояти гетман, диктатор, президент — форма рідного державного управління — явище переходове. Достойний громадянин (син народу) ніколи не буде форму державного управління ставити вище буття рідної Держави. Держава — Всенародна Святиня, і без Неї найбільше щастя не є щастям, найбільша воля не є волею!