Выбрать главу

4. Шість тисяч п'ятсот років тому наші предки зі степів України (Оріяни) прибули на Межиріччя Тигру і Евфрату. Прибули Вони на конях і колісницях. І привезли з собою пшеницю, плуг, волю свою і віру свою. Зачудувалися Аккади і Халдеї, побачивши їхній високий стиль життя.
І Єгиптянам і Фінікійцям три тисячі шіст­сот років тому вони (предки наші) показали, як виглядає колісниця і кінь. І тоді українець (гиксос) Киян став володарем (фараоном) Єгипту. Немає сьогодні такої поважної книги, яка б, оповідаючи про історію Стародавнього світу, заперечила ці мої твердження. Науковці українського походження, які, втративши совість, служать за гріш нещасній Москві, Ватиканові та іншим чужим силам, на рідну історію дивляться чужими очима і тому глузують із тверджень моїх. Глузують, щоб тримати рідний народ у тьмі збанкротованих теорій і догм — недостойним способом зароб­ляють на хліб щоденний.
5. Українці були натхненні своїм вина­ходом. В їх постало переконання, що їх ніхто не може догнати і від них ніхто не може втекти. Переконання, перевірене життєвими діями, збагатило новими чуттями їхню душу, їхні жили налилися могутньою енергією. Во­ни, володіючи організованим розумом, поко­рили простори Індії, Месопотамії, Малої Азії, землі єгипетські, фінікійські. Вони заселили Крит і Пелопонес. Дравиди Індії і негри Месо­потамії вважали їх надлюдьми.
Досі на єгипетських гієрогліфах, на сто­рін­ках "Магабгарати", "Біблії", в мітології Греції притаєні імена винахідників колісниці. Вони відомі під ім’ям "ар’ї", "сумеріяни", "гіттіти", "гиксоси", "кассити", "мітани", їхні безпо­середні потомки — українці. Щоб довідатися, чому вони (предки наші) були людьми вели­кого творчого потенціялу, були людьми гар­монійно розвиненими, цілеспрямованими, здіб­ними творити пляни і їх успішно втілю­вати в життя, ми ознайомимося зі Святинею Мудрости Оріянської Волі.

6. Вони (предки наші) вміли (о, який це шляхетний талант!) свої почування, мислі, хо­тіння поневолювати. Чому Вони це робили — якими оправданими законами вони керува­лися? Вони (життєрадісні, гомінкі, тугом'язі, багаті силою і глибокі розумом) були дітьми гостросуперечливих і гостроконтрастних чотирьох сил матері-Природи (Весна, Літо, Осінь, Зима).
Мати-Природа їх розчулила, розвинула їхню нервову систему. І навчила їх дисцип­ліни: трудися літом, щоб не загинути взимку. Ті, що накази матері-Природи нехтували, гинули. Добір кращих людей світу жорстокий, але величний: дисциплінованим — життя, не дисциплінованим — загибель.
У країнах Півдня зима не була грізна — мешканці вічно зелених просторів не думали про завтрашній день. Їхня розумова діяль­ність не розвивалася інтенсивно тому, що життя від них цього не вимагало: харчі літом і взимку висять на деревах, лежать під ногами.
7. Вони (предки наші) на основі тися­чолітніх життєвих досвідів устійнили закон, який був їхнім племенним "священним табу", що немає беззастережно вільної людини: а коли така між ними появлялася, вони її вва­жали вільною від Буття, тобто "божевільною" ("Богом звільненою"). Божевільний (вільний від життєвої мудрости) не здібний собою володіти тому, що він не вміє сам себе поне­волювати. Він не придатний для організова­ного життя. Він був ровесниками названий словом "дурбала" (санскритське слово "дур­ба­ла" означає людину, в якої мислі і почування безвідповідальні).
8. В кожній людині закодовані лінивість, себелюбне збайдужіння, нахил до зрадливос­ти, знахабніле дрібнодум'я, сліпа роздрато­ва­ність, хижацька скупість. Що людина повинна робити зі силами, які її хід стримують? Вона повинна їх поневолювати, щоб вони не розкорінювалися в ній. Не поневолити їх -значить стати їхнім невільником.
Синоніми слова "самопоневолення" — са­мо­опанування, самовдосконалення, самокон­т­роль, самовиховання, саморегулювання, самомобілізація свого "я", самоорганізація почувань і мислення. Самопоневолення — зна­чить вільне формування психічної діяльности, свідомости, самоформування почуттів гід­но­сти і вольовости.
9. Самопоневолення відрізняє людину (го­мо­сапієнс) від інших живих істот. Тільки людина володіє здібністю свідомо самопоне­волювати себе. Коли б людина досягнула священних вершин самопоневолення, тобто самовдосконалення, вона б увійшла в німб Дажбожої довершености — вона б не хворіла, не мала б тілесних і душевних вад, її дов­голітнє життя було б натхненне світлою твор­чістю, немеркнучими подвигами, глибинними знаннями свого "я".