Юнак пострункішав, дошка, з якою він місяць ходив, була передана іншому. Юнак поставою своєю звеличує наказ вождя. Вождь помітив, що юнак вміє сам себе поневолювати (будучи голодним, не проявляє жадібности; будучи спраглим, він дає нагоду юнці напитися, потім п'є сам). Вождь робить юнака зятем своїм і проголошує його воєначальником. І каже: "Тільки той має право давати накази, хто вміє їх сам талановито виконувати. Тільки той має право вчити інших, хто сам натхненно вчиться".
18. Вождь (такі правила були в оріян, сумеріян, гіттітів) поділив юнаків на три групи. Юнаки, обдаровані вольовістю, — творять ратню силу. Вольова людина — улюблена дитина матері-Природи. Вольова людина вибирає мету, її вміє чітко уявляти і в борні здійснювати.
Вольова людина має внутрішню (душевну) приємність перемагати труднощі, і тому вона (самобутній аристократ духовний) ніколи не нарікає на тяжкі умови праці, життя, обставини. Вона не жебрає співчуття. Вона — коваль своєї подвижної долі.
Труднощі — це невибагливий харч, який гартує, збуджує, мобілізовує чуття і мислі вольової людини. Юнаки, які обдаровані прив'язаністю до землі (гіттіти їх звали людьми "Ма-За" (Матері Землі), творять стан хліборобів. Юнаки, які мають талант ремісничий, творять стан ремісників (колесників, ковалів, ткачів, чимбарів, зброярів, теслярів, мельників, будівельників). З трьох станів вождь вибирає юнаків, які проявили надзвичайний талант вольовости, талант організаційної мудрости і з них творить духовну, законодавчу і організаційну будову племени.
19. Вольовість — алмазний талант, який творить людину Людиною. Щоб бути письменником, малярем, треба мати талант. Вольовість — скарб цінніший, як талант. Талановиті люди, які не володіють вольовістю, не здібні свій талант розвивати.
Вольовість — властивість кори великих півкуль мозку. Вольовість розвивається там, де вона необхідна, або де її обрядово в народі плекають. Вольовість — властивість характеру, по якій пізнається ставлення людини до людини, ставлення людини до себе і до своїх завдань та оточення, пізнається вміння племени стояти на варті свого племенного розуму.
Стояти на варті племенного розуму — що це значить? Це значить керуватися переконанням — хто пристосовується до духовости чужого племени, той собі на шкоду відстосовується від духовости рідного племени. Хто лишає рідну духовість (рідну віру) і приймає чужу (чужу віру), той лишає все, що він мав в рідній душі найкраще і бере те, що в чужій душі найгірше.
20. Вольовість ділиться на дві категорії: вольовість деструктивного розуму і вольовість будуючого розуму. Вольовість з деструктивною ментальністю також корисна і особливо тоді, коли вона, як шпигун, діє в тилу ворога. Вождь племени їй дав завдання творити бунт проти рідних провідників: ширити між ворожими чужоплемінниками настрій асвадінський (руїнницький, ширити настрій хворої волі). Будуюча вольовість (вольовість властива людям аналітично-синтетичного розуму) потрібна для війська, яке творить державу, втілює в життя державнотворчі правила.
21. Шляхетна вольовість освячується чаром самопоневолення. Ще раз уточнюю, що самопоневолення — це воля для благородних почувань і творчих помислів і неволя для злих почувань і руйнуючих помислів.
Вони (предки наші) вважали, що тільки те плем'я вільне і тільки те плем'я знає, що таке воля і розуміє її святу природну мудрість, яке здібне само себе поневолювати. Вони жили законом: "Ми — плем'я внуків Дажбожих. Ми любимо багате і розкішне життя, о, наші степи найродючіші, наші ріки найсолодші, наші діброви найбагатші, але коли вороже плем'я вторгається на наші землі, ми палимо все — наші хутра і поля. Ми в собі поневолюємо почуття прив'язаности до розкошів — розкіш деморалізує воїнів, розніжує їхні ратні сили. Ми обезголовлюємо кожного, хто в часи племенного лихоліття (голоду, чуми, облоги) прагне на сльозах одноплемінників багатіти. Наш вождь іде з нами, він ділить з нами шмат хліба і спить у лісі на воловій шкірі, як і всі ми. Всі ми чуйні і збратані. Наказ рідного вождя — наказ волі, любови, слави. Наказ чужого вождя — наказ поневолення нас і збещещення любих дітей наших".
"Племена, які не вміють самі себе поневолювати (мають хворобливу прив'язаність до дорогих речей, до дому свого, життєвих вигід, смачних харчів — продажні. Ми їхніх воїнів підкуплюємо і вони роззброюють своїх одноплеменників, їхні вожді стають нашими рабами".
22. Найвеличніша будівля валиться, коли весняні води підмивають її основу, падають дуби столітні, коли їхні коріння втрачають ґрунт, гине отара оленів, коли кращі олені з отари забрані, а гірші (лякливі й повільні) спарувалися з самками — кволе покоління було розтерзане вовками.