Вони (предки наші) під час боїв з численними ордами Азії і з духовно-підступною агресією Візантії утратили стан вольових людей. Є в історії приклади, що народ, утративши провідну верству, із себе вилонював одиниць, які відроджували стан вольових людей. Але це траплялося тільки тоді, коли покорений народ жив у великих злиднях, біологічна потреба давала наказ єднатися -сліпо коритися наказам нового рідного вождя, або — гинути.
23. Русичі (Оріяни-Українці), які творили стан хліборобів, утративши провідний стан, утративши волю, відчули, що їм не треба брати зброю і йти покоряти нові землі, щоб рятувати дітей від голоду.
Родюча земля їх годує так, як і годувала. Данину вони давали для рідного провідного стану, а тепер — для хана Монгольської орди. Волхви, які вчили їх обожнювати рідних вождів і не коритися чужим, вчили молитися до Дажбога і стояти на варті рідних законів, були в лісах ворожими військами посічені.
Чорноризні зайди греки (гречини), які себе проголосили новими волхвами Руси, живуть під охороною монгольських баскаків. І речать русичам, що чужинець-юдеєць Ісус -"правдивий Бог Руси", "влада хана Монгольської орди — правдивим Богом дана", "смиренні — будуть спасенні і отримають царство на небесі", "вольові бунтівники — будуть обезголовлені і вічно перебуватимуть в пеклі". Ратна народна вольовість — єресь віри Христової.
24. Зайди (чорноризні гречини) юрбами лишали свої вбогі крейдяні землі і, як та сарана голодна, сновигали по вишневих багатих селах покореної Оріяни (України). Вони пили, їли, творили про себе думку "Божих людей" (смиренних афонських пройдисвітів).
У мирних заляканих селах (на спині канчук монгольський, на душі — хрест грецький) плекалося угодовське туподуміє — бери, "Божа людино", хліб, сало, віск, шкіру, телятину, масло і молися за мене, за спасіння душі моєї грішної, малої, жалісної, темної. І обороняй мене від всякого дідька, місце готуй для мене на небесі".
Мати-земля наша щороку родить щедро, є нам, є монголам, і є "Божим людям", гріх скупитися. І не треба нам думати (за нас думають "Божі люди", і зброї нам не треба (перебуваємо під опікою баскаків Монгольських).
У нас тиха благодать — вишневий садок, солов'ї, вареники, сметана, вишнівка, слив'янка. Повний шлунок клонить до лінивства, угодовства, себелюбного збайдужіння, мрійництва. Молодь, загіпнотизована магією чорноризників, іде в монастирі, щоб там упокорювати грішне тіло в угоду "Богові Христові".
25. Між покореними оріянами (українцями) в часи невільницьких століть виплекався тип споживацької людини, тип солодкої асвадінської волі-воленьки: моя хата скраю — нічого не знаю, терпи язичку — їстимеш паляничку, я людина мирна, в поті чола хліб здобуваю і всяке начальство почитаю.
Пристосуванці туподумні, збайдужілі христолюбці, дарма, що сила в їх воляча і на глибинах душі їхньої спить лев (лев оріянської волі).
26. Людина тоді стала людиною, коли вона почала сама для себе свідомо творити закони життя — закони самопоневолення. Постає питання — хто людину ощасливив законом самопоневолення — той, хто її любив, чи той, хто її ненавидів?
Людину ощасливив законом свідомого самопоневолення Дажбог (Датель Буття). Він їй (найулюбленішому своєму свідомому зернові) дав все, що на Небі і на Землі найвеличніше. Він їй дав свої неписані закони (Закони Правильного Мислення: правильне мислення натхненне і будуюче). Закони Рівноваги — духовна й тілесна рівновага розвивається тільки на волі). Закони Відчуття — правильне відчуття має та людина, яка дає волю світлим почуванням і поневолює в собі злі почування).
27. Там, де життя тяжке, постійно насторожене, де людині доводиться боротися зі зброєю в руках за хліб щоденний, постає впевненість у себе, повніє і вигострюється почуття організованости. Бо без організованости мисливець наражений на загибель. Північні мисливці не мають вишневих садів, пшеничних степів (вони вишень і пшениці й не бачили), тільки слухи є між ними, що є "страна, гдє всьо обильям дишет, гдє тєкут рекі чіще серебра!"
І люди живуть у тій "странє" перечулено гостинні. Вони не дбають про єдність між собою — вона їм не потрібна. Хліборобське життя не вимагає єдности в громаді, кожний хлібороб чується незалежним царем на своїй ділянці землі, громада йому не потрібна, він людина чесна: чесно дає данину ханові і церкві Христовій. Ті, що пробують для якоїсь "підозрілої" мети єднати громаду, вважаються бунтівниками. Монгольські баскаки їх зв'язують і вивозять в орду, піп каже: "Коріться, не бунтуйтеся".