Наприклад, ідуть слова санскритсько-українські: огні — вогонь, дарава — дерево, яса — ясно, сва — свій, света — святий, світлий, дама — дим, наба — небо, пада — подай, вар — звар, рота — хліб, паша — паша. Вглиблюючись в суть молитви Тата до Світла (Вогню, Тепла, Добра), відчуваємо непорочну силу емоції, окрилений розмах мислення, духовну безпосередність і самобутність життєвих розумінь.
34. Ознайомимося з деякими словами «Вед». У «Ведах» слово «сата» значить «сотня», звідси походить латинське «сентум», французьке — «сет», італійське — «сенто», іспанське — «сієнто».
У світі широко відоме слово «зенд» (філософсько-релігійний термін) походить від санскритського кореня «зан» чи «зна», що значить «знання». Є священні книги «Зенд Авести», корені «зна» і «відь» — синоніми.
Чарлс Генрі Тавн у книзі «Океан Історії» пише, що від санскритського слова «Див», яке дуже поширене у «Ведах», греки створили слово «Зевс» (Девус, Део, Тео, теологія). «О Див ладо, о Див ладо», — пишуть «Веди» в значенні «Дивотно ладний», «Бог любий», «Диво ладне». З слова «див» (дивотний) постали слова «диво», «діва», «дівчина», «день». У «Ведах» слова «Віті Да Бгу» значить «Вітаємо Дажбога».
35. «Рик Веди» — назва священної книги гіндуїзму. Слово «рик» (риґ) у санскриті значить «пісня». З слова «рик» постали слова «рече», «рцить», «ркоша», «рекоша», «речник», «речення», «ректи», «рок». Слово «пророк» має два кореня — «пра» (перед) і «рок» (речник).
36. «Магатришула» — могутній тризуб, священний символ Ведійської духовости, культури і цивілізації. Магатама — могутня темнота, маганас — могутній (великий) ніс, магадунду — могутнє дудіння, магатапа — могутнє (велике) тепло, магапаса — могутнє (велике) пасовище, палана — пелена, пеленати, полон.
Пава – повітря, амріта – невмирущість, висвата – висватана, свагия – сваха, света кута – святий кут, у філософії Йоґа слово «тама» (священний термін) значить «темно» (пасивно).
Н. Р. Бенарже у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Найранішою датою, як це існує твердження, Ведійська культура почалася двадцять вісім тисяч років тому. Та Тілак установив цю дату на 12—10 тисяч років тому. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака».
Історик Балганґадгар Тілак (1856— 1920) — син брагманської касти. Індуси кажуть, що Тілак — це локамания (гордість народу), борець за волю Індії, славний інтерпретатор «Бгаґаватгіта». Він вважає, що на території України 12—10 тисяч років тому започаткувалися основи Ведійської культури (основи культури Людства).
37. Сьогодні українці звуть її (Ведійську культуру) Мізинською. Щоб науково обґрунтувати, де були створені «Веди» (ведійські обряди, пісні, розуміння Бога, поняття світу і суспільних законів), учені використали такий спосіб дослідження. Вони вивчили світ (рослинний і тваринний), оспіваний у «Ведах», і потім на основі достовірних археологічних даних визначили, що цим світом (світом «Вед») є степи України (простір від Дону до Карпат).
38. Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, які сьогодні вважаються найвизначнішими авторитетами у світі археології, у книзі «Праісторичні Суспільства» пишуть, що «Світ означених дерев: береза, дуб, верба, бук; і звірів: вовк, ведмідь, руси, оси, лососи і їм подібні великорічкові риби і бджоли, належать просторові, що розташований на захід від Уралу. Полоса земель на північ від Чорного моря відповідає всім цим означеним факторам». І в «Ведах» всі ці «означені фактори» широко зарепрезентовані. У «Ведах» немає згадок про пальми, оази, банани, цитрини, оливки, пустині. У «Ведах» немає згадок про крокодила, жирафу, верблюда.
У «Ведах» оспівана буйна, чарівна, багата на мед, молоко, трави, зерно, м'ясо, природа Оріяни (України). Між іншим, у Бенаресі (біля готелю Кларк, я на деревах побачив висячі бджоляні гнізда і сказав індусам: «Мед». Вони відповіли, що і по-індуському «мед» (меду). У «Ведах» згадані соловій, лелека, жайворонок. Оспівані живі соковиті кольори і властивості чотирьох пір року (Весна, Літо, Осінь, Зима). У «Ведах» слово «Васанта» значить «Весна», слово «Гима» значить «Зима».
39. Усі ті, що досліджували Рідну Віру України (Руси), пишуть, що «все покрите мрякою таємничости. Не можна визначити, яка була та віра паганської України (Руси). Є думка, що була віра в одного Бога, і є думка, що була віра в багатьох богів — яка думка правильна, дослідники ще не устійнили».
Українські дослідники (кращі люди України), маючи в душі тугу за вірою батьків своїх, ішли у світ, «покритий мрякою таємничости». І там вони знаходили немеркнучі діяманти — рідні шляхи творення свого «Я», знаходили цілющий бальзам для душі своєї (священне євшан-зілля).