Ми не хочемо підпорядковувати себе творінням чужоземного розуму. Десять століть ми були підпорядковані законам чужого розуму — законам чужоземної релігії. Тепер маємо наочні дані ствердити, що таке підпорядкування обезвладнило душу нашу і знецінило в світі наш світлий розум.
Ми маємо свій розум. Ми маємо свою душу. Ми щасливі без чужого щастя. Ми розумні без чужого розуму. Той, хто повірить, що ми маємо в черепах ослаблений мозок не здібний для творчости, у грудях — заячі серця не здібні мати свою віру, викопає сам для себе могилу на нашій землі — ми нікому не дозволимо наше на наших очах ганьбити!
Я йду, щоб підняти народ на вершини духовного і тілесного самоутвердження. Коли я йду до мого народу, щоб з ним синівську мову вести, Ісус, Маркс, Лєнін, папа римський і греко-православні жерці, повинні мовчати.
Їхні мудрощі і їхні святощі, їхні щедроти і їхні чесноти — їхні, хай вони збагачують духовні скарбниці їхніх народів і не поневолюють духовне життя мого народу.
4. Побратими і посестри, ніколи плаксиво не жалійтеся нікому, що москвини прийшли в Україну і б'ють українців: кожний, хто йде в Україну, йде, щоб бити українців, щоб одружуватися з їхніми миловидними і ніжними дочками і цим ослаблювати моральну і тілесну субстанцію українську. Кожний йде в Україну, щоб бити українців, щоб їхніх жилавих і світлочолих синів навчити вбивати рідну матір, вбивати рідного тата в ім'я віри Христової, в ім'я віри Лєнінової, в ім'я повного шлунку, поплатних посад, сектантського фанатизму, споживацької філософії життя.
Кожний йде в Україну, щоб брати з колиски українських дітей і вчити їх катувати Україну. Зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із загарбниками України (валуївцями, денікінцями), зі зброєю в руках іти пліч-о-пліч із загарбниками України (брежньовими, сталінцями, лєнінцями) — що це значить?
Це значить, будучи українцем, спільно із загарбниками України душити в Україні українську мову, тримати в темноті українську національну свідомість, ховати від українців їхню правдиву історію і вчити їх такої потворної історії України, щоб у них не було віри в себе, не було пошани до предків своїх, творити в 21 році, в 33 році голод в Україні, катувати українців в концтаборах Соловків, Колими, Сибіру, Московитії.
5. Німці, англійці, французи та інші народи не хочуть стояти поруч з українцями. Достойні народи не можуть любити тих, яких вони вважають духовними, політичними і економічними рабами.
Українці в їхньому розумінні "білі негри Европи". Сорок п'ять мільйонів людей, які живуть на найбагатшій у світі землі і звуть себе українцями, не мають ні своєї національної армії, ні своїх грошей, які б були визнані банками держав Евразії, ні своєї національної філософії життя. В їхній столиці Києві на вулиці не чути української мови.
З такою національною грамотою українці (брати-чужовіри) хочуть у світі здобути симпатію, визнання, зазначаючи, що вони "також християни". Світ не любить тих, які самі себе не знають, живуть законами рабського розуміння життя, моралі, релігії. Рабство — ганьба.
Світ — це природа. Світ живе законом: кожний народ, коли він хоче бути достойним народом, повинен сам на своїй землі боронити волю свого "я". Народ, який не здібний сам себе боронити, приречений на загибель.
6. Природа (все живе кероване законами природи) завжди стоїть по стороні сильних. Природа, наприклад, дає право не слабкому оленеві, а сильному і відважному започаткувати, стрінувшись з оленихою, продовження роду оленячого. Моралісти, отже, мають дані твердити, що природа неморальна, жорстока, потворна. Коли б природа стала по стороні слабкого тілом і розумом оленя (в ім'я "великої" моралі), оленячий рід став би млявим, і вовки швидко б його зжерли. Природа, щоб зберегти рід оленячий, стоїть по стороні сильних оленів. Тільки їм дає право продовжувати народження нових поколінь.
Світ з любови до роду людського любить той народ, який володіє могутньою енергією нервової системи, організаційним талантом, вольовим і палким розумом.
Слабкий народ викликає до себе жаль, співчуття. Сильні інколи дають йому в руку шмат хліба, але ніхто з них не хоче зі слабким народом ділити його слабість і слабнути разом з ним.
7. Відвідував я найменші країни світу (Ел Сальвадор, Коста Ріку). Мені було приємно, що сини цих народів вірять, що вони сильні. Вони гордяться своїми вітчизнами. Я не стрічав, щоб хтось з них говорив: "Ми слабкі", "нам треба возз'єднуватися з іншим великим народом", "наша вітчизна самостійно не може існувати".
Український народ тілесно здоровий. Він сильний. Він розумом глибокий і красою лиця принадний. Але він слабкий вірою в себе. Він слабкий своїми слабими переконаннями (його душу приборкала і спотворила многовікова неволя).