Милосердне небо і золото хлібодарного моря — який первородний, який божественний у Тебе, Оріяно (Первоукраїно), прапор — прапор Природи і Її щедротних дітей.
І тоді, коли на хвилях моря іскрилося Сонце, а це було більше, як мільйон років тому, творилися гори Оріяни. Їх ми сьогодні звемо Карпатськими, Кримськими.
13. Красивішає обличчя плянети Земної ... Поступово море виходить з просторів Оріяни. І в ці часи, ніби як вітальний салют, посланий у космос, ніби як передвістя світове, яке повідомляє галактики і метагалактики про чудотворіння плянети Земної, заклекотіли надземні і підземні води.
І вибухли в Карпатах вулкани, здригнулася десятикілометрова мантія Землі. І пролетіли над звільненими від моря просторами Дажбожої колиски (Оріяни) гураґани. Заклубочилися хмари. Загорілося небо від спалаху перших на Землі блискавиць. І свіжим озоном потекли хвилі життя. І стало тихо.
14. І там, де було море, де були гори льодяні, появився чудодійний лес. І погналася до Сонця буйна й соковита тропічна рослинність — могутні дерева. Розкішні високі дактилеві пальми: і був тоді в Оріяні (Первоукраїні) такий клімат, як тепер в Африці.
Простори покрилися могутніми лісами. І по головній артерії землі оріянської потекла солодка джерельна вода — народився Дніпро! І зі всіх сторін поспішно приєдналися до нього його діти — солодкі дзвінкі притоки. І зашумів над їхніми берегами густий очерет, і заколихалися пташині гнізда.
І захвилювалися степи і узгір'я духм'яними травами, квітами, закосичилася земля гаями. І заспівало небо жайворонками, повідважнішало ширококрилими орлами, численним принадним пернатим світом.
І ріки наповнилися рибою; ліси і степи — медами і ситими звірами. І Карпати покрилися кедровими і смерековими лісами, загомоніли стрімкими потоками, цілющими теплими джерелами. І сьогодні, як свідки тих часів, коли простори Оріяни були покриті водою, лежать на вершинах Карпат широкі кам'яні поля.
15. Життєтворчий Дажбоже мій. Ти воістино квітучу (безподібну на плянеті Земній, безподібну в сонячних системах нашої галактики!) приготував колиску для улюблених дітей своїх — для нашої Первоматері Лель, для нашого Первотата Оря.
І вони дали нам серце свого серця, душу своєї душі, образ свого образу, красу своєї краси. І відійшли вони у Святиню Вічности Дажбожої. І між їхнім "я" і нашим "я" тремтить сонячна струна сили спадкової.
Їхня кров тече по жилах наших. Їхня чарівна мова дана нам, щоб ми розуміли самі себе, дана нам, як дар нетлінний і вічноквітучий, сьогодні радує душі наші, умудряє навики наші, єднає мислі наші.
Слова, які ніжно і мудро видобули із симфонії Неба і Землі Первомати Лель і Первотато Орь — "тепа" (тепло), "гіма" (зима), "света" (світло), "іті" (іти), "піта" (пити), "дата" (дати), "вар" (вар, узвар), "сік" (сік, напій), "тема" (темно), "сісі" (груди), "сарпа" (серп), "трада" (труд), "лута" (люта, лютий), "поґанда" (погано), "жал" (жало), "вам'я" (вім'я), "парага" (порох), "така" (така), "яра" (яра), "пава" (повітря), "ід" (їда), "калюша" (калюжа), "руш" (рухати), "мага" (могутній), "нара" (наречена), "бгу" (буття), "да" (дати), "рос" (роса), "пас" (пасти), "дася мася" (десять місяців), "ваю" (віяння), "рик" (рик, мова), "дама" (дім), "двар" (двері), "пак" (пекти), "дасака" (десятка), "тата'" (тато), "мата" (мати), "дара" (дірка), "мріті" (смерть), "кеса" (коса), "рода" (рід, народ, народження) ми й сьогодні щодня вживаємо.
А ці ж слова — найстаріші в світі слова білої людини! А вони ж були на устах тих оріян, які п'ять тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли до Північної Індії, започатковуючи історію Індо-Европейської культури і цивілізації. Вони ж (ці перші слова людини) були на устах сумеріян, які шість тисяч літ тому з Оріяни (Первоукраїни) прийшли в долину рік Тигру і Евфрату, на береги Пелопонесу, Криту, Малої Азії. Сьогодні весь світ гордиться плодами їхнього розуму — вогнищами їхньої брильянтної цивілізації і культури. Без них був би неможливий розвиток цивілізації Европи, Азії, Америки.
Вони ж (ці тепер мною сказані санскритські слова) до сьогодні вціліли на устах синів і дочок України. Горять вони, як самоцвіти, як буйне світання мислі людської, у найстародавніших книгах плянети Земної — на клинописах Сумерії, Гіттії, у "Ведах", "Авестах", "Трипітаках".
16. Я знайшов ці самоцвіти у нетрях історії і радуюся ними, як дитина вимріяним дарунком. Показую їх всюди, ой, не топчіться ж, не топчіться ж по них, чужовірні вчені народу мого! Глузуйте з мене. Або речіть, що то не я, а ви їх винесли з нетрів історії, приписуйте мій тяжкий труд собі, але не топчіться, бо то, кажу вам, святі скарби мови рідної, то сердечний трепет історії нашої, о, невгамовна душе моя, чому ти така?!