40. М. Миханько у праці «Ягілки», виданій в І922 році в Львові, пише, ніби сповідаючись перед престолом Духа Предків: «Ягілки (гагілки, гаївки, веснянки) — це обрядові пісні українського народу. Вони сягають своєю давниною незапам'ятних часів. Є вони головною основою найбільшого свята Весни».
«Природа, її зміни й сили викликали в народі божественні почитання. Перемога Світла над Темрявою, Тепла над Зимою, весняного оживання над зимовим завмиранням — була предметом найбільшого почитання, дальше — предметом радости і втіхи». «Народ тішився побідою Світла, Життя й Добра над Тьмою, Мертвотою, Злом. З обсервацій набрав він переконання, певности і віри в те, що Добро-Світло мусить побідити Зло-Тьму».
41. Невідомо, чи знав М. Миханько, що він, пояснюючи значення обрядів і свят рідної віри України (Руси), переповів дещо з духовних основ, утверджених у «Ведах». У «Ведах» «Света» (Світло) перемагає «Тама» (Тьму), «Тапа» (Тепло) перемагає «Гіма» (Зиму), «Бу» (Буття) перемагає «Мріту» (Смерть, Мару).
«Веди» пишуть, що на світі є Добро (Світло) і є Зло (Тьма) — на світанні духовности це були великі відкриття. Веснянки, гагілки — обрядове вітання Добра (Світла). Виконавці веснянок (священнодійці) виводили свої хороводи за рухом сонця (за ходом Добра (Світла). Веснянки — духовна медитація і практичне здійснення «йоги» (шлях духовного і тілесного самопізнання і самовдосконалення).
42. Професор С. Килимник у книзі «Український рік у народних звичаях» (літній час) на сторінці 35-й пише, що «Дівчата беруться за руки, в перемішку з юнаками, у два кола, поволі ходять за сонцем і співають». Не могло постати обожнення сонця (тепла) у Єгипті, Юдеї, Месопотамії. У південних країнах сонце втомлює людей.
«Оріяни обожнювали природу, оспівували її явища», — пише Дейл Райєп у книзі «Природницькі традиції в Індуському мисленні», виданій в Сіяттл (США) в 1961 році. «Оріяни були дітьми природи», — пише Чарлс А. Мур у книзі «Індуське Мислення», виданій в Гонолюлю в 1967 році.
43. У «Ведах» і в «Слові про похід Ігоря» обожнена природа творить одну живу й незриму цілісність з людиною. Сьогодні найвизначніші вчені світу доводять, що між ритмікою космосу і ритмікою життя людини є подивугідна гармонійність. Є єднання між діяльністю людського мозку і діяльністю сонця.
Рідна віра України (Руси) творилася тисячоліттями, опромінена вона інтуїцією народу — інтуїція народу вписана у вібраціях космічного буття. Ні, ні, рідна віра України (Руси) не була придумана чужими архиєреями на чужих землях на «нікейських вселенських соборах», диригованих кривавими візантійськими імператорами.
44. Вона (рідна віра України (Руси) творилася в чарівнім світі природи. Вона, як проміння сонячне, була вгармонована з космічним тлом України (Руси). Вона дихала в такт з диханням народу. Вона і народ — один ритм, поєднаний з ритмом гравітаційного і магнетного поля України (Руси).
45. Тільки діти природи є здоровими людьми. Ніхто в світі не вмів і сьогодні не вміє так розмовляти з матір'ю-Природою, як ми, оріяни (українці). Ми лишилися, самі цього не знаючи, людьми Ведійської духовости. Душа наша і духовність грецько-юдейсько-латинського християнізму — два духовно протилежні світи. І щоб в цьому переконатися, звернімо увагу на склад нашого мислення (живучи у неволі, ми ніколи над цим не задумувалися).
46. «Зареготався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла», — пише Тарас Шевченко. Він говорить про Дніпро, як про «діда нашого дужого», який регочеться, має вуса. Дніпро — дід, дід — Дніпро. У народніх піснях українських (народня творчість українська найбагатша й наймогутніша в світі, — і з цим погоджуються наші приятелі і наші неприятелі) співається, що «дівчина — тополя», «юнак — дубок», «земля — мати», «мороз — дід». «Іде до нас в гості дід Мороз», «прийшла до нас Весна красна в гості», «не світи, Місяченько, не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому». «О, красне Сонечко, заглянь в моє віконечко», «іди, іди, Дощику, зварю тобі борщику».
Я уважно читав Гомера, «Біблію», «Коран» — у них немає обожнення природи, немає в них довір'я до природи. У «Ведах» пишеться, що в природі присутній Бог і тому «природа дихає». Чарівні славні в честь природи читаю у «Рик Ведах» (Мандала, І, пісня 71, версія 6), у «Рикведах» — Самгіта (Мандала, 3, пісня 1, версія 3—5).
47. Ярославна — гордість українського жіночого світу, королева наша — світла постать «Слова про Похід Ігоря», будучи християнкою, відкидає християнську молитву «іже єси на небеси».
Ярославна у молитві самовиявляє благородну красу своїх почувань, своє єднання з вірою батьків своїх.
Вона священодійствує, промовляючи: «О Вітре-Вітрило, чому Господине, Ти напроти вієш? Чому мечеш Ти хинівськії стріли на своїх легких крилах на воїв мого любого лада? Чому, Господине, Ти розвіваєш по ковилі мою веселість?»
48. «О Дніпре-Славутичу, Ти люляв єси на собі Святославові човни до Кобякового полку. Полюляй, Господине, мого любого лада до мене, щоб до нього сліз не слала на море рано!
О Світле й пресвітле Сонце, для всіх Ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?»
49. Чарівна Ярославна — квітуча внучка Дажбожа, світле серце українське, душа вірна в години несказанного горя, не мовить: «святий Сіоне, небесний Єрусалиме, візантійський Саваоте, мощі римського папи Климентія, патріярхи константинопольські, пророки юдейські, спасіть мого лада».
Ні. Вона (наша Ярославна) бачить святість на рідній землі. Вона, сповідуючи оріянську (рідну віру України (Руси), випромінює з душі своєї слова молитовні. Вона звертається до Вітру. Вона зве його «Господинем» (богом). Дніпро і Сонце в її священнодійстві — це рідні боги України (Руси), вони нерукотворні. Вони живі й вічні, їх Вона бачить, їх Вона чує і з ними Вона розмовляє.
50. Різдвяні свята, свята вечеря, колядки, щедрівки, Стрітення, Веснянки, Великдень, Вербна Неділя, Зелені Свята, Купала, Обжинки — свята рідної віри України (Руси), у них обрядність душі української проявлена. У них краса емоцій, помислів, любови, хвилювання, смутку, радости. У них притаєні скарби нашої української самобутности, не має права ні москвинський комунізм, ні грецько-юдейсько-латинський християнізм давати народним святам України (Руси) шкідливий зміст двоєвір'я!
51. «Та допоможи, Боже, весну закликати, на тихе літо, на яре жито, жито і пшеницю, усяку пашницю». «А вже весна воскресла! Що ж Вона нам принесла: на жіночки робочки, на дівочок віночки, а парубкам шабельки, щоб ішли до війни». «Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна». Обожнення природи є там, де народ тілом і душею здоровий і залюблений у життя, у красу й велич Білого світу. І тому, що Український народ у найтяжчих умовах життя, прагне бути собою і не хоче наслідувати чужі норми духовного життя, «Християнство не змогло й досі викорінити зовсім цього дохристиянського вірування, цебто обожнення природи, і народ ще й досі в більшості має більше розуміння й прив'язання до предківських переконань, як до християнських незрозумілих і неприступних критерій», — пише М. Миханько у книзі «Ягілки», виданій в 1922 році у Львові.
52. Дохристиянська віра України (Руси) була вірою ведичною. У «Ведах» проявлена вселюдська многогранність релігійних понять, які сьогодні існують у всіх релігіях плянети Земля (в гіндуїзмі, джанізмі, буддизмі, заратустріянізмі, шінтоїзмі, юдаїзмі, християнізмі, сикізмі, мусульманізмі). Якими я керуюся доказами, висловлюючи такі міркування?
53. У «Ведах» існує архаїчний політеїзм: віра, що богів багато. У «Ведах» існує монотеїзм: віра, що є один Бог. У «Ведах» існує генотеїзм: віра, що богів багато, але в один час діє тільки один Бог.
Ведична духовна всесвітність рідної віри України (Руси) була неправильно трактована тими дослідниками, які проявили однобічність, бачачи в Ній тільки політеїзм, або тільки монотеїзм чи тільки генотеїзм.
54. Добре підсоння, плодюча земля, солодководі ріки, розспівані гаї і духмяні степи — свята Дажбожа благодать. Вона впливала на формування життєрадісного і благородного характеру Предків наших. Життєві досвіди їх переконували, що діють на світі Дві сили. Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог). Весна, Світло, Тепло, Любов — це Добро. Зима, Тьма, Холод, Ненависть — це Зло. Коли в душі людини діють добрі сили, вона добра. Коли в душі людини діють злі сили, вона зла. У «Ведах» ці поняття теософсько оформлені. І були вони чітко визначені Спітамою (Заратустрою), від якого і старі юдеї, і християни, і мусульмани запозичили поняття про існування Бога (Добра) і диявола (зла).