Москвинського комуніста, який "наполягає на безумовній державній незалежності" Московії, ніхто не має права "запідозрювати", що він "захищає... силу дрібно-буржуазних передсудів". Чому комуністи не всі рівні перед комунізмом?
21. Тому (і я про це часто говорю), що є пани-комуністи і є раби-комуністи. Те, що згідно з Лєнінським вченням панам-комуністам дозволено, рабам-комуністам — заборонено. Лєнінізм — релігія Москви.
Український комуніст, якщо він хоче бути добрим Лєнінцем, повинен Москву любити більше як Київ і відбирати в українців ті права, які москвинам дозволені. Український раб-комуніст зобов'язаний вірити, що тільки у "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности, про неї не може бути й мови" (Лєнін, том 20, стор. 14).
Тобто, українець має право вважати себе вільною людиною тільки при тій умові, що на його шиї лежить ярмо московське, назване "возз'єднанням". Українському поневоленому люду Лєнін "дав" українську землю, щоб вона навіки належала українцям, а пшениця, яка росте на ній (в ім'я "возз'єднання України з Россією"), щоб перебувала в розпорядженні Россії. Бо Лєнін "дав"... землю. Українські принцеси зобов'язані бути щасливі, що Лєнін їх поробив монастирськими, тобто, колгоспними свинарками, щоб вони гордо плекали сало для жерців москвинського імперського комунізму і родили синів — живе гарматне м'ясо, яке використовує Москва для своїх імперських цілей під час бою на Далекому Сході — здійснює пляни царів, поширюючи свої землі за рахунок землі Китайського народу.
І радіти зобов'язані українці, що тільки при такому "возз'єднанні України з Россією" "вільна Україна можлива, без такої єдности про неї не може бути й мови". І співати радісно вони зобов'язані, що ця філософія Лєніна, як пише київський москвинський україномовний журнал "Соціалістична культура" (число 1, 1972 р.), "стала життєвим законом для українського народу".
Життєвий закон Лєніна, в ярмі якого зобов'язаний жити Український народ, ображає слух достойної людини. Я тверджу, що вільна Україна — це українська справа, лєнінці, геть заберіть свої брудні руки від землі моєї Матері-України, вона свята!
22. Є пани-християни, і є раби-християни. Те, що згідно з греко-римськими канонами дозволено панам-християнам (грекам, латинам), те, очевидно, заборонено рабам-християнам (українцям). І це тому, що раби-християни віру християнську прийняли: вони не були творцями християнізму. Вони є тільки сліпими виконавцями його (греко-латинських) догм. І про інакший християнізм (тобто, про християнізм такий, який би їм був корисний) "не може бути й мови".
Я прийшов, щоб братам, які в ім'я чужих релігій, в ім'я чужих ідеологій, самі себе гноблять, сказати, що ні вказівки Ісуса, ні вказівки Лєніна, ні вказівки інших духовних агресорів не повинні стати "життєвим законом для українського народу"!
Український народ здібний сам для себе творити свої життєві закони. Всі, спраглі волі і віри, ідіть зі мною! Ідучи зі мною, ви стаєте самі собою, ви пізнаєте самі себе. Ви єднаєтеся з силою Вітчизни рідної. В Ній закодоване ваше минуле, сучасне і майбутнє. Вона — душа і тіло Ваше. Вона — країна величних Чотирьох Симфоній плянети Земної. Їх ми звемо "Весна", "Літо", "Осінь", "Зима".
23. Вони (ці чотири симфонії) яскраві своїми барвами, теплозмінами, мотивами. Їхні вищі і нижчі акорди в душі оріянина (українця) проявлені. І тому вона така щедротна і довірлива, бадьора і спляча, ніжна і обурлива. Вона синхронізована з Небом і Землею. Вона створила сто тисяч народних пісень — у них втілені чари Душі Людської, в них проявлений аристократизм оріянина (українця), його лет і падіння, його туга за волею, його любов до життя і його перемога над смертю, і віра його Предків великих.
Незвідану тривожність переживали предки наші. І особливо взимку. День коротшає — мерзне мати-Земля. Умирає рослинний світ. Відлітають у вирій птахи, ховаються в нори звірі. Сумують голі дерева. Лід сковує ріки. Тужно виє сніговій. Ніби Сонце покидає Землю.
Вони (предки наші) дванадцять тисяч літ тому над берегами Дніпра підносили руки до Неба. Молитовно рекли: "Свар, а мріті! Свар, руд бгу!", що значить, перекладаючи із прамови, "Сонце, не вмирай! Сонце, роди буття!"
Вони (предки наші) добрі діти Світу, щоб допомогти Сварові перемогти Тьму, розкладали в просторій сухій печері, маючи "дарава" (санскрит, дрова), багаття. Печера вистелена теплими хутрами. На високих сухих стінах висять снопики сушених квітів пахучих, там, де у черепку палає вогник, стоїть сніп, у шкіряних мішках — зерно, у глеках — вар, а оподаль купа сіна, біля нього лежить щойно народжене теля.