Відповідаю: коли колесо історії України котять вороги України у провалля, його треба негайно стримати і повернути на вільний рідний шлях. І я прийшов, щоб цей чин довершити, і той, хто, як та гадюка, прагнутиме отрутою стримати мій хід, буде мною роззброєний. Я вийшов з душі мого народу — Україна є для мене дорожча, як моє життя, і в цьому є сила і благородство моєї науки.
6. Зажурилась Україна, що ніде прожити — чому? Коли б ми (від 988 року починаючи) мали духовну енергію до сьогодні відстоювати віру Предків рідних, ми б тепер були могутньою державною потугою світу. Очевидно, ми б віру Предків рідних удосконалили, мудро і вільно проголосивши правду беззастережного монотеїзму.
І в бібліотеках країн Евразії лежали б монументальні книги про величне самобутнє богорозуміння України (Руси). І імена могутніх духовних титанів — внуків Дажбожих були б знані світові так, як сьогодні знані імена Зороастра, Будди, Конфуція, Мойсея, Ісуса, Могамета, Гуса, Лютера, Ґуру Нанака.
І ніхто б не відважився казати, що українці — це люди для людства мало корисні тому, що вони не дали світові великих релігійних чи соціяльних ідей. Вони тільки споживають покірно, або бунтівливо плоди чужої духовости. Вони навіть не здібні на своїй землі створити державний порядок і своєю нездібністю постійно підсилюють в сусідів апетит до своєї пребагатої землі — на Сході Европи постійно точаться криваві війни тому, що Українці не спроможні створити могутньої держави.
І було б сьогодні в світі більше, як триста мільйонів Українців, і мали б Українці сьогодні двадцятимільйонну (по-модерному оснащену) Армію Миру, Армію Справедливости. І народами світу була б пошанована самобутня віра України (Руси). І села й міста України зберегли б ті назви, які були утверджені оріянами (стародавніми українцями) п'ять-шість тисяч років тому. І це були б назви найстародавніших міст світу. І знали б ми, Українці, хто ми є, де ми є, і в ім'я яких ідеалів живемо, і ми б сьогодні бачили сонце величного майбутнього.
7. Ми не відстояли духовні основи свого "я", і тому ми від 988 року починаючи, не живемо по-своєму. Я вже не раз говорив, що князь Володимир мав право зробити помилку. Ми покликані її виправити на щастя собі і грядущих поколінь. Ми дорого, дуже дорого заплатили за помилку нашого предка Володимира. Пробудімося!
І сьогодні чую я (в моїй душі я чую відлуння історії народу рідного): на перехресних дорогах волхви-бояни оплакують потоптаних дітей. Наїзники потоптали молоді душі, в яких пломенів розум, пристрасне натхнення.
І чую я в душі давно відгомонілий рокіт кобз. Слова кобзарів чую: "Зажурилась Україна, що ніде прожити, витоптала Орда кіньми маленькії діти. Малих потоптала, старих порубала, а молодих середущих у полон забрала".
Горіли селища. І чорні хмари бушували над оріянськими степами, гаями, ріками. І чорні круки кружляли над мертвими тілами русокосих лель, над мертвими тілами добросердних матерів.
І на попелищах (після весняного грому, дощу) щовесни проізростали нові зерна народної живучости. І земля рідна уквітчувалася, як панна, барвінком, дзвеніла солов'їними піснями. І в дібровах, у духмяних степових травах юна лель з мужем започатковувала нове життя. І не було, і немає, і ніколи не буде такої вражої сили, яка б могла з землі з коренем вирвати життя Українця!
Він (вічний Українець), як дуб многовіковий, пустив у землю рідну свої животворні коріння, пустив у небо рідне свої животворні пагіння, обнявся з сонцем, обнявся з землею, обнявся з бурею, з непогодою і погодою вічно живої землі Дажбожої!
Побратими і Посестри! Перед тим, як почати розмову про душу рідних імен, прізвищ, ми принаймні трохи тепер познайомимося з чужими назвами, іменами, щоб вони нас не переслідували своєю таємничою загадковістю. І, щоб ми чулися, стрічаючись з ними, людьми достойними і відважними.
Тому що є різні тлумачення значення імен, назв, прізвищ, будуть недруги мої (і вони це вже й роблять) знецінювати мою працю, пишучи "та він і те не так пояснив, та він те неправильно визначив, осуджуйте його!".
Роблячи досліди, я бачив, що, наприклад, три дослідники (у своїх словниках) пояснюють значення того чи іншого імени по-різному, і сперечаються вони між собою. Я брав до уваги ті висновки, які були підтверджені більшістю дослідників, або висловлював свої особисті міркування, до яких я приходив на основі дослідів. І прошу вас ставитися до моєї праці з довір’ям — мудрим людям я не даю нагоди глузувати з праці моєї, бо ставлюся до неї з великою вимогливістю, а з писаннями глупих людей ми не зобов'язані рахуватися.