Ми, українці, розводимо руками і дивуємося, чому наші "православні брати-русскіє" (оті внуки Тіміра-Ґази, Кара-Мурзи, Бі-Бека, Бахмета, Нарина, Нар-Бека) на наших козацьких кістках спорудили Петербург, нашими тілами засипали болота Ладоги?! Чому "істінно русскій православний" комендант Петербурга Наришкін (Нар Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями?
Ми, українці, розводимо руками і дивуємося, чому "істінно русскій православний Повєлітєль Малоросії" Бібіков (Бі Бек) такий по-монгольському жорстокий з "молодшими братами"-українцями, і чому козаки-запорожці, посаджені у Петропавловську кріпость, терплять такі несусвітні тортури монгольські від "істінно русского православного коменданта" Петропавловської кріпости Бахметьєва (Бахмета)!?
Ангели сатаніють? Ні, монголи, самі себе назвавши "істінно русскіми", не мають характеру синів України (Руси). Історія переконливо довела, що український характер непридатний для дружби з москвинським характером. Він (український характер) мрійливо-сентиментальний, добродушний, не мстивий, по-хліборобському довірливий і гостинний.
Українець, приятелюючи з москвином, завжди буде скривдженим. Українець повинен пам'ятати, що тільки відмежувавшись від москвина, він стане вільною і достойною людиною.
26. Як Москва змосковщує прізвища? "Я Сибірі, Сибірі не баюся, Сибірь вєдь тоже русская земля!" Москвинський патріот говорить, що Сибір, Казахстан і Кавказ "тоже русская земля". Які він має основи так говорити? Він живе вірою, що “там, гдє русскій штик, там і русская земля". Гітлер уважав, що "там, де німецький солдат, там і німецька земля".
Москвою поневолені народи і племена "тоже русскіє люді". Вони зобов'язані не тільки говорити мовою москвина, а й мати форму москвинського прізвища. Вони не належать самі собі. Чиї вони? Вони "русскіє люді".
Мудрі европейці стають глупими, як тільки починають говорити про справи Росії. Вони звуть українців, вірменів, грузинів, казахів, узбеків "русскими" тому, що Москва загарбала їхні землі. Нерусских звати "русскими" значить ображати гідність людську, або бути глупим европейцем.
Казахи, тунгуси, узбеки, грузини примушені свої прізвища писати по-москвинському. Той, хто не виконує цього окупаційного наказу, потрапляє у в'язницю з тавром "ворог трудового народу", "буржуазний націоналіст".
Татарин Турга — душа і слава літературної Москви. Він відомий під прізвищем Тургєнєв. Ізіл став Ізілов, Ішім — Ішімов, Караг — Караганов, Ахтан — Ахтанов, Каюм — Каюмов, Хаммат — Хамматов, Хаджі — Хаджімов. Сини і внуки українців, які були силою вивезені в Московитію, носять спотворені прізвища — Бондарєнков, Кавалєнков, Казаченков. Але не всі — є й Фєдорєнко, Євтушенко.
Італієць Чечері став у Москві відомий, як Чечерін, а молдованин Хераску — як Херасков. Англійці Гемільтон і Герах у часи Івана Грозного були запрошені до Москви; вони вважалися визначними майстрами.
Москвини навчилися в юдеїв і латинів знайомити своїх доньок з визначними людьми, не звертаючи уваги на різницю років. Гемільтон і Геррах, одружившись з п'ятнадцятилітніми москвинками Дуняшою і Танічкою, не повернулися до Англії. Гемільтон отримав прізвище Хамутов, а Геррах — Горохов. Їх я згадав тому, що вони, англійці, є визначними людьми в історії Московитії.
Шотляндець Лермонт став поруч з мулатом Пушкіним найславнішим поетом Московитії. Лермонтов відчув, що його свободолюбна шотляндська душа не може помиритися з духом деспотичної "страни рабов". Лермонт-ов, зацькований москвинськими жандармами, перед смертю написав: "Пращай, нємитая Рассія, страна рабов, страна ґаспод, і ви, мундіри ґалубиє, і ти, паслушний ім народ!"
Коли б Москвини вторглися в Англію, то в ім'я "вєри православноі", в ім'я Лєнінської національної політики чи пролетарського інтернаціоналізму, вони дали б англійським прізвищам новий стиль. Стародавні англійські прізвища Вільсон, Едісон, Річардсон поділили б рабську долю прізвищ узбекських, вірменських, карельських. Появилися б нові сини Англії з прізвищами Вільсонов, Едісонов, Віндзоров, Ґрінов, Бірмінгтонов.
Немосквинському прізвищу, якому додане закінчення москвинського прізвища "ов", так потрібне те "ов", як в'язневі тюремні ґрати. "Я є англієць Едісонов". "Ні, ти не англієць, а рашен, у тебе навіть прізвище має закінчення на "ов", — корегуючи, відповів би мадагаскарець. І щойно тоді б англієць у серці відчув, що він боляче ображав українця, називаючи його "рашен".