27. Не думаймо, що оте "ов" не включене в поліційну і психологічну гру москвинської брутальної політики. Робітник НКВД москаль Ніколай Єфімов приїхав з Москви до Києва, маючи пашпорт на ім'я — українець Микола Єфіменко. "Так, я українець, але русский — мій брат, а ти, український буржуазний націоналіст, мій ворог; ти проти возз'єднання України з Россією!" Українець з вірою, що слідчий Єфіменко брутально знущався над ним, а слідчий русскій Тамбов під час катування оборонив його, їде в сибірський концентраційний табір. І думає: "значить українці не хочуть України"...
І Сибір, і Кавказ, і Англія, і Україна... "тоже русская земля". І люди, щодня чуючи таку пісню, сказали б "з пісні слова не викинеш". Англійці в школах Англії запопадливо вивчали б російську мову, бо вона б стала мовою передових людей.
І англієць, який не знає російської мови, не міг би мати інтеліµентної праці. Англійська мова стала б мовою хліборобів, мовою загумінкової провінції, мовою гнаних і голодних англійських буржуазних націоналістів. Не всі англійці відважувалися б в Лондоні говорити англійською мовою.
У Лондоні на вулицях, в крамницях і установах панувала б россійська мова тому, що вона є "общепанятною" мовою "всєх братніх савєтскіх республік". Там, де говорять гроші, вигоди і насильство окупантів, національні почування поневолених перебувають за ґратами, і правда мовчить. Щоб Англія стала смиренною россійською колонією, тобто однією із "равноправних совєтскіх республік СССР", скільки на це потрібно часу?
28. За переписом 1742 року, як подала газета "Києвськая Старина", в Києві були такі іноземці: "два німця і сто двадцять дев'ять великоросів". Отже, на основі перепису населення знаємо, що в Києві в 1742 році було тільки "сто двадцять дев'ять великоросів", тобто москвинів-зайдів.
У 1742 році (в часи гетмана Кирила Розумовського (1750-1764) в Києві на вулицях панувала українська мова. У 1842 році на вулицях Києва вже не було чути української мови. "Великороси" (москвини) наказом проголосили, що мова Москви у Києві є мовою віри православної, мовою закону, порядку, культури, науки, мовою двох "возз'єднаних братніх народів".
29. Нові святі імена в СССР. Як вони постали і чому? Москвини — північні мисливці. У москвинів розвинений інстинкт обожнення рідного провідника, і в цьому притаєна їхня будуюча агресивна державна сила.
Вони священнодійно (так, як жодний інший народ Европи) обожнювали свого білого батюшку-царя.
На пишне крісло білого царя сів червоний цар. І вони йому покірно поклонилися. В них царський дворянин Ульянов (Лєнін) — священний авторитет. Він увінчаний легендами, піснями, квітами. Він непомильний. Він лежить у мавзолеї під мурами Кремля. І москвини йдуть і йдуть поклонитися його мощам. Вони, обожнюючи свого червоного царя, почали давати своїм дітям імена Владлєна, Владлєн, що значить "Владімір Лєнін", Нінель, Нінеля (зворотне прочитання прізвища "Лєнін"). Лєнін — червоний Христос Москвинської імперії.
Люди, які уважно досліджують психіку москвинської державної організованости, вважають, що москвини навчилися державнотворення у хана Золотої орди і в імператора Візантії. Імператор Візантії був проголошений Богом на землі, а Христос — на небі. Імператор Константин — "Філо Крістос".
Кажучи про "нові святі імена в СССР", я не випадково присвятив декілька слів думкам про культ провідника. Не було б так званих "християнських імен", коли б творці християнських догм не створили культу Христа.
Там, де немає культу релігійного провідника, немає релігійної громади. Там, де немає культу імператора, немає імперії. Там, де немає культу лідера комунізму, немає комунізму. Там, де немає культу лідера демократії, немає демократії. Там, де немає культу батька, немає щасливої родини. Коли мій рідний народ, який я обожнюю і воістинно люблю більше, як своє життя, зрозуміє таїну цієї мудрости, він стане творцем могутньої держави, а коли ні — буде сміттям на дворищах держав Евразії.
30. Як діти українських матерів стають катами України? Кожна людина два рази родиться. Перший раз людина родиться тілесно, другий раз — духовно. Тіло йде туди, куди його веде думка. Коли думкою покореного не можна заволодіти, треба вбити його тіло — червоні жерці Московитії пляново умертвляють українських людей, розстрілюють їх у підвалах НКВД. Умертвляють їх голодом на їхніх родючих степах.