Выбрать главу

Українці "со страхом" підняли руки перед диявольськими канонами грецької ортодоксії. І стали парафіяльними Іванами, Матвіями, Гаврилами, Михайлами, Феськами, Гапками, Парасками, Яремами, тобто, стали покірними сліпими носіями чужих (переважно) жидів­ських імен. Імена рідні Ярополк, Благовіст, Божедар, Далібор, Славомир стали між укра­їнцями малопоширеними.
Українець С. Риндик, розмовляючи зі мною, сказав: "Я мріяв свого сина назвати Мирославом. Піп обурливо відповів: "Ні, це ім'я поганське". Треба було дати двадцять п'ять царських карбованців, щоб піп пере­сту­пив святу заповідь віри греко-православної. Мій син має ім'я рідне Мирослав".
Купити у попа (опікуна душі) право на­звати сина рідним ім'ям? Бідна, до болю бідна, безжалісно чужовір'ям зашморгнута душа ук­раїнська. Воістинно несусвітні тортури ти пережила, святая ти!
Англійці, німці — пани християни. Українці — раби християни. Чому? Одні, ставши хрис­тиянами, підпорядкували християнізм своїм національним інтересам, і душа їхня посвіт­лішала. Інші, ставши християнами, сліпо по-рабському підпорядкували свої національні інтереси інтересам християнізму, і душа їхня потемнішала.
Англієць Викліф (і про це я знову говорю) навчив англійців розуміти християнізм по-англійському, і не підпорядковуватися жод­ним чужим християнським авторитетам. Папа римський, лютуючи, спалив кості Викліфа.
Чех Гус навчив чехів розуміти християнізм по-чеському. І за такий відхід від зашморгу римо-католицького римський папа спалив живцем пробудженого чеха.
Німець Лютер навчив німців по-німець­кому розуміти християнізм. І за таку вольову духовну відвагу римський папа прокляв Лютера іменем Христа, не маючи змоги його живцем спалити.

Я прийшов, щоб повідомити світ, що ми, українці, віддаємо візантиїзм тим, які його скомпонували. Ми достойні люди, маємо рідне розуміння Бога. Чужинців, які хочуть бути амбасадорами між нами і Богом, ми не потребуємо. Ми вміємо без греків, жидів, латинів помолитися Богові.
35. Як чужими іменами ми ображаємо свої почування? Народ, який має розвинене по­чут­тя національного самоутвердження, ніколи себе не підпорядковує чужому духовному творові. Він прагне, як я вже писав, чуже творіння переплавити на свій лад, щоб воно гармонувало з притаманностями народної самобутности.
Наприклад, жиди створили ім'я Ягоханан. Греки це ім'я на грецький спосіб перекрутили, вимовивши — Іоаннос. Римляни вимовили — Іоаннес, французи — Жан, німці — Йоган, ан­глійці — Джан, іспанці — Хуан, українці — Іван, поляки — Ян.
Завітавши у гості до української родини, я довідався, що вона має три сини — Богдан, Фе­дір, Матвій. І думав я — народ мій так за­плутався у павутинні чужовір'я, що не розуміє значення імен дітей своїх. Не знає родина українська, що жидівське Матеягв (Матвій) означає "Дарований Єговою", грецьке Теодор (Федір) означає "дарований Зевсом". Знаємо, що слово "тео", "зео" постало від слова "део" (від санскритського "див").
В українців поширене ім'я Лука. Є різні пояснення його значення, недумаючі люди задовольняються тим, що євангелист був Лукою. Є в нас дуже старе слово "лук", без лука стріла мало корисна. Є пісня про те, як "весною зеленіють луки", є прислів'я "пішов на луки до Луки".
Ім'я Михаел в українців має зніжену форму "Миша". "Миша, глянь, у нору вскочила миша", "Бачиш? Киця зловила мишу. А де твій братик Миша?" Жіноче ім'я Мокрина носить українська дівчина без радости, дарма, що піп каже, що воно "істинно християнське". В українській мові слово "мокрина" означає "болото", "мокре місце".
У "Словнику" Бориса Грінченка є пояс­нення, що слово "гапка" означає "задня части­на тіла". І каже мати до дочки "Причепурися, Гапко, хлопець прийшов Пулхерин, гарний такий на вроду".
Що з того, що грецьке ім'я Пулхерія оз­начає "Красива", коли воно жінку українську заставляє ніяковіти. Такі жарти, як "Пилип до вареників прилип", "Гаврило, в тебе ж і рило", "І що за льоха та Явдоха" — хоч і здаються не­винними, все ж вони кривдять слух укра­їн­ської людини, збіднюють тонус емоційної краси.
Не біймося своїм донькам давати імена Зірка, Калина, Русявка, Оріяна, Рідна, Голуб­ка, Серденько, Веснянка, Маківка, Квітка. Ім'я рідні зрозумілі, приємно гармоновані з красою навколишньої природи, з чарівним шовком рідної мови. Ім'я дівчини Маківка пахне духмяністю рідного степу, асоціюється з морем золотих нив, у яких пломеніють гарячі, як кров, маки.
36. Як творилися чужі і рідні імена? Чарівна історія народження імен, в ній весел­кою світяться краса й уява, мудрість і любов вільної душі народної. Великий народ чи малий, передовий народ чи відсталий, слав­ний чи забутий — немає значення. Він (народ) по-своєму принадний, по-своєму таємничий і вибагливий. І самобутній.