Є переконання, що, мовляв, "у жидів все в порядку". Ні, так не є. Жиди постійно (на протязі двадцяти шести століть) боряться за збереження своєї духовної і тілесної субстанції.
Коли жидам було дозволено вертатися додому (в Юдею), то тільки половина їх виявила бажання залишити Вавілон. Ті, що лишилися "на ріках Вавілонських", стали вавілонянами, зарабилися і, очевидно, їхні потомки тепер воюють проти Ізраеля, і мають віру могаметанську.
І з іменами в жидів також не все в порядку. Наприклад, коли Генрі Кісінґер прибув до Ізраелю, ізраельтяни організували проти нього демонстрацію. Вони на плякатах написали "Генрі Кісінджер — де твоє обличчя!?" На плякаті ім'я "Генрі" було перекреслене хрестом, як ім'я німецьке, чуже, не бажане на землі Ізраеля. Пояснення, що ніби "ім'я не має значення, головне, щоб жид був у душі жидом", нікого в Ізраелі не переконало.
43. Як і чому появилися прізвища?
Прізвища в Европі появилися декілька століть тому. Ні наші далекі предки, ні старі єгиптяни, юдеї, греки, ассиріяни, римляни прізвищ не мали. У "Слові про похід Ігоря" немає прізвищ.
Наші князі замість прізвищ мали імена батьків або назви своїх володінь. Наприклад, Володимир — син Святослава, отже, він Володимир Святославич. Князь, який сидить на престолі града Кия, Святослав Київський, Ігор Новгород-Сіверський (варто пригадати, що скандинавське ім'я "Ігор" означає "герой"), Святослав Рильський, Володимир Галицький, Ярослав Чернігівський. І переважно в такий спосіб поставали наші прізвища з закінченням на "ський".
Є міркування, що вживання ім'я і по-батькові — суто москвинська поведінка, і вона українцям чужа. Шкода, що для нас стає чужим те рідне, що в нас взяте і стає для нас рідним те чуже, що нам (на шкоду нам) дане.
Звернення по-імени і по-батькові це не "східняцтво" і не "москальство", а суто оріянська (староукраїнська) родова обрядність, в якій втілений культ батька.
І ця оріянська обрядність яскраво проявлена й у "Ведах". Представники провідної оріянської (арійської) касти в Індії й сьогодні (так, як і в древній Русі) ставлять після свого імени ім'я батька. Наприклад, в індуса Васудева батько має ім'я Пандураг, в документах зазначено — Васудев Пандураг Чаплункар. Чаплункар — прізвище.
44. Мандруючи по землях Гватемали, Гондурасу, Коста Ріки, Нікарагуа, Сальвадору, я вивчав релігійні обряди і звичаї маїв, азтеків, толтеків. Оглядав руїни їхніх святинь. Руїни знаходилися в джунглях і, щоб до них прибути, доводилося їхати на ослі. Ідучи, я думав — Будда мав косацький чуб на голові (хохол) і мав він чудового коня, Ісус — осла. Добре, що моя Вітчизна не є країною ослів.
Купаючись в озері Манаґва, я так спікся, що три дні не міг спокійно спати, скучав за українським снігом і вишневим холодком. 18 березня (62 року) я знову вернувся до Мехіко-Ситі, на три дні зупинився в готелі "Монте Карло". Стомлений, та характер маю такий, що повний спокій мене більше стомлює, як рух — позичаю телефонну книгу Мехіко-Ситі, і починаю в ній шукати українські прізвища. Є — Гуртовенко, Козловський, власники прізвищ по телефону мені відповіли, що вони походять "з Рашен, з Києва і Пінська". Вони визнавці науки Мойсеевої. Жид Гуртовенко гордився, що має прізвище Гуртовенко — він народжений на найбагатшій у світі землі (в Україні), і мехікани знають, що він говорить їм правду.
45. Переглядаючи телефонну книгу, я побачив, що Мехіко-Ситі в основному заселене двадцятьма могутніми родами (родами іспанських завойовників). Не менше, як тридцять тисяч осіб в Мехіко-Ситі мають телефонні числа на прізвище Куртез. Куртези — власники могутніх підприємств, працівники уряду, науковці, діячі культури. І дехто з них в Мехіканському університеті мені сказав, що він вважає себе потомком великого Куртеза (завойовника землі Мехіків, Азтеків). Інші прізвища — також іспанські.
І думав я — всі ці могутні роди (клани) кровно і духовно між собою споріднені. Вони керують духовним, політичним і економічним життям Мехіки. Їхня сила в тому, що вони всі вважають себе родичами. Вони католики, але вони заборонили своїм ксьонзам в одязі ксьонза виходити на вулицю Мехіко-Ситі. Ксьонзи в історії їхньої країни були агентами Ватикану і не стояли на варті Мехіканської незалежности.