46. І той, хто візьме в руки телефонну книгу Москви, переконається, що двадцять-тридцять родів, які мають прізвища переважно монгольського мовного кореня, складають силу провідних жителів, як пише піїт Павло Тичина, "нашої рідної Москви".
У Швеції, Англії, Іспанії по прізвищу можна визначити, з якого роду походить людина. Наприклад, Швеція складається з двох десятків могутніх (між собою кровно споріднених) родів. У Стокгольмі десятки тисяч шведів мають одне прізвище, (і вони знають свого родоначальника). Подаю точні (основані на шведській статистиці) дані.
Чотириста тисяч шведів мають прізвище Андерсон, триста тисяч шведів мають прізвище Йогансон, тридцять тисяч — Карлсон. І думаю я — коли б наш чарівний Київ (пра-столиця столиць Індо-Европейських народів) був заселений могутніми (кровно і духовно між собою спорідненими) родами, наприклад, з прізвищами Яр-Тур, Гончар, Золотар, Воїн, Богатир, Баян, Ратній, Чара, Марута, Відвага, Іскра, Магадар, і коли б вони мали свої "Родові Книги", ведені на протязі принаймні семи століть (і передавали "Родові Книги" від покоління до покоління, і на заповітах дідів виховувалися б внуки), о, тоді б жодна сила не роз'єднала киян. Їх би ріднив клич крови, заповіт родоначальників, культ предків, священнодійство родової слави. І тоді б кияни, знаючи хто вони є, ніколи у Києві не співали б "Лєнін — рідний батько наш", "цар Ніколай -рідний батюшка наш". Гідність Київських родів була б така благородна, що чужинець-вторжник не був би в Києві названий "рідним батьком".
В юдеїв так, як і в римлян, був розвинений культ роду. Наприклад, в юдеїв був звичай зазначувати: "Іцак з роду царя Саула", "Ісус з роду царя Давида".
47. Перед появленням прізвища були в Україні (Русі) "прізвиська", які поширювалися тільки в роді. Юнак Добриня, який заїкувався, був — Добриня Заїка. Юнак Ант, який мав характер порядної дисциплінованої людини, був Ант Карнаух.
Слово "карна" особливо поширене у клясичному санскриті. Має воно священне значення в обрядах брагманів, у касті кшатриїв (військовиків). "Карна" значить "карність", "уважність", "порядність". З слова "карна" постали слова "кара", за здійснені злочини будеш покараний, тобто, приведений до порядку. У "Слові про Похід Ігоря" слово "Карна" вжите у первісному (санскритському) значенні "порядок", "провід", "керівництво". Дослідники, не розуміючи цього, нафантазували протилежних десятки "теорій", і дехто з них "по-науковому" доводить, що "карна", то "якесь поганське божество".
В епоху козацьких подвигів творилися "прізвиська", які під час реєстру ставали прізвищами. Хто він? Він козак Будило (той, що будить козаків). Кашовар (той, що варить кашу козакам).
48. Як Тарас Шевченко описує творення прізвища? Тарас Шевченко описує, як під час реєстру творилося прізвище. "А прізвище? Прізвища немає. Запиши, Миколо, у реєстер. Нехай буде Голий. Так і пиши! Ні, погано. Ну, хіба Бідою? І це не так. Стривай лишень, пиши Галайдою. Записали".
Отже, під час реєстру писарі дали юнакові прізвище Галайда, що значить — Бродяга. Виникає питання, чому сироті не дали прізвище Голий? Бо погано. У нашому народі є вроджена любов до краси, є благородні почуття любови до людини, є хотіння робити її красивою. Навіть тоді, коли вона є круглою (світом забутою) сиротою, треба дати їй прізвище достойне.
Правда, часто син отримував прізвище, яке відображало характер його батька. Батько, як "прийшли москалики і в людей забирали волики", перед зайдами лакизничав, і село прозвало його Грицьком Лакизою. А син його? Лакизенко. Батько є баглаєм (ледарем), син — Баглаєнко. Батько є шевлюгою (негідником), син — Шевлюженко, батько ємець (хабарник), син — Ємченко.
У старому Китаї всі заслуги і достоїнства батькові приписувалися й синові. Філософи Ладзи і Конфуцій вважали, що такий звичай учив батька порядно поводитися, щоб син отримав у спадщину пошану між людьми.
Прізвища стали необхідними тому, що вони облегшували зв'язок з людьми у місті, особливо під час ведення слідств, одруження, формування армії, здійснення обряду поховання.
49. За якими "властивостями" творилися українські прізвища? Прізвища, які постали за властивостями: Слабченко (син слабого), Сліпченко (син сліпого), Силенко (син сильного).
Прізвища, які постали за професією: Чумаченко (син чумака), Гончаренко (син гончара), Коваленко (син коваля).
Прізвища, які постали за ознаками: Кривенко (син кривого), Кривоносенко (син кривоносого), Горбатенко (син горбатого).
Прізвища, які постали за місцевостями: Гайовий (той, що живе в гаю), Дубовий (той, що живе в діброві), Гірняк (житель гірський), Лозовий (той, що має хату біля річки між лозами). Щоб було зрозуміліше, зазначу, що коли батько коваль, то не обов'язково син Коваленко, він може мати прізвище — Ковалюк, Ковальчук, Ковальський, Ковальчик, Ковалик, Ковалець, Ковалів, Ковальчишин, Ковальчак.
Зневажливі прізвища: Рябуха (ряба курка), Рекуха (пустомеля), Ревуха (той, що реве), Нешта (повія).
Монастирі так, як і гітлерівські концтабори, прізвищ не визнавали, монах і кацетник не має права гордитися своєю родовою гідністю. У Києві був монастир святого Іраклія, і кияни монахів цього монастиря звали раклами.
Коли на тому чи іншому базарі появлялися чорноризні ракли, то прилавки, на яких лежали ковбаси, пироги, вишнівка, порожніли. Рабу божу Параскевію (продавщицю смачних ковбас) оточували ракли, "піючи христолюбних пісень". І коли один ракло басистим голосом виводив "іже єси", а другий ракло "благословив рабу божію Параскевію", то третій ракло непомітно наповняв свої півметрові кишені "земними благами". І в народі слово "ракло" стало синонімом "злодій". Людину, яка й не була монахом монастиря святого Іраклія, також звали раклом, коли вона мала злодійкуватий характер.
50. Прізвища, які постали за ім'ям батька: Авраменко (син Авраама), Мойсеєнко (син Мойсея), Яковенко (син Іакова), Давиденко (син Давида), Соломоненко (син Соломона). Мені прикро, що мій народ (і чомусь мій народ найбільш ожидовлений) носить прізвища в честь жидівських родоначальників, і що ж це має спільного з християнізмом — адже жидівські родоначальники і царі Авраам, Мойсей, Іаков, Давид, Соломон не були християнами? Чому українські прізвища повинні асоціюватися з духом жидівської історії?
Прізвища, які постали від материного імени: Горпиненко (син Горпини), Одарченко (син Одарки), Кулинич (син Кулини), Марусенко (син Марусі), Катренко (син Катрі), Марусин (син Марусі).
Українці, які живуть на чужинах, мають "клопіт" зі своїми прізвищами — вони здаються їм незручними, дивними, та не всі вони знають чому. Коли є прізвище, створене з української мови, воно всюди в світі звучить приємно і всі народи можуть легко його вимовляти — Коваленко, Дубенко, Стріла, Гора, Орел, Степ, Радчук, Яворницький, Черненко.
51. Коли ж в українському прізвищі є чужий (жидівський, грецький, латинський) корінь, створюється фонетичне збочення. Українець, який має прізвище Аврамчишиняк, Максимишеняк, Мартинишин, Павлишин, сам в собі несвідомо створює почуття меншої вартости, соромиться свого походження. Чужинці з погордою ставляться до прізвищ, які їм здаються неінтеліµентними просто тому, що в них по-глупому багато шелестівок (ч, х, ш, щ, ц, с) і вони об'єднані "голосними" створюють безпорадне " шамжашасахащикання ".
Гарні слова батьківські: "люби рідне прізвище", але батьки повинні мати високу духовну культуру — їм треба знати, що людина має вроджений нахил любити красу. Треба рідне зробити красивим і тоді любов до рідного сама в душі родитиметься. Спотворити рідне, поневолити рідне, одягнути рідне в чуже пір'я, і потім учити дітей, щоб вони любили рідне, о, це безпорадне борсання мілкодумних і задиркуватих духовних рабів.