60. Титул "кардинал — архиєпископ" значить "Головний Старший Наглядач". Ті українці, що видали книжку "Маємо Кардинала", не розуміють, що їхній земляк Сліпий не має титулу повновартісного кардинала. "Кардинал" і "Кардинал-Архиєпископ" — не те саме.
Слово "прелат" складається з слів "пре" і "латус"; "прелатус" значить "перший парубок". (Латинське слово "консисторія" (консисторіум) значить "місце зборів". Кардинали сходилися на консисторіум, щоб почути папські розпорядження).
Слово "патріарх" складається з слів "патрі" (отець) і "арх" (старший), в дослівному перекладі "отець старший". Етимологи вважають, що в первісні часи грецького племенного життя титул "патріарх" вживався у значенні "родоначальник".
61. Побратими і посестри мої, істинно кажу вам, народ, який має почуття родової гідности, ніколи і ні від кого не просить ні патріярха, ні матріярха. Батька не можна ні вибирати, ні призначати, ні жебрати, ні купляти. Він у родові, який має правильне моральне життя, є сам по собі, він — син матері-Природи.
Там, де патріярх подарований, випрошений, призначений, здійснена кривда для народу. Призначений патріарх буде виконувати не свою волю, а волю тієї чужої духовної сили, яка його призначила. Знали таїну цієї сутности москвини, і тому вони в 1589 році самі собі в Москві вибрали патріярха, і цим вони самі себе звільнили назавжди від всіх чужих духовних авторитетів.
Слово "митрополит" створене з слів "митро" (столиця) і "поліс" (місто), титул — "митрополит-архиєпископ" значить "столичний старший наглядач". Титул "протоієрей" складений з слів "прото" (перший) і "ієрей" (жрець), протоієрей — перший жрець.
Титул "первоієрарх" створений з трьох слів — "перво" — перший, "ієрей" — жрець, "арх" — старший. "Іподіякон" — молодший прислужник, "діякон" — прислужник, "протодіякон" — перший прислужник.
"Архимандрит" значить "старший оградник"; слово "мандра" (грецьке) значить "огорожа", очевидно, тут іде мова про монастирську огорожу.
62. Слово "митра" примандрувало до Риму з Персії. Греки пов'язку на голові звуть митрою. У старих римлян слово "митра" вживалося в значенні "жіночого чепчика", що у вигляді мішка спускався вниз, в якому були поміщені коси.
Греки, взоруючись на юдейських рабінів (майстрів), створили "убор митрофорного протоієрея". Дехто цим убором особливо тішиться (він обцяцькований блискучими бляшками і камінчиками).
63. Знаємо — у духовно поневоленій Україні при парафіях (у часи Тараса Шевченка) були "дяківки" (парафіяльні школи). Є такі, які на основі цих "дяківок" пробують приписати церкві греко-православній ролю великого просвітителя народу Українського. "Дяківки" були створені для того, щоб спотворювати благородні дитячі душі закостенілою церковною догматикою. Щастя, що Тарас Шевченко не попав під злий вплив учителя (п'яного дяка). Тарас Шевченко самовизволився з тьми дяківської церковної алілуйщини.
64. Українські військові титули. Літера "з" в слові "козак" зайняла місце літери "с" тому, що в нашій мові існує неохайність — мова наша десять століть жила в неволі. Живучи у приниженні, вона не мала можности правильно самоутверджуватися.
Українські військові титули такі старі, як стара історія Індо-Европейської раси. Та незважаючи на це, вони викреслені з европейських словників, або фальшиво пояснені.
У санскриті слова "коса" і "сака" широко зарепрезентовані. Є в нашій чудовій пісні слова "руса коса до пояса". У наших предків довге волосся дівоче чи парубоче звалося "коса".
Літом (на Купала) шістнадцятилітні юнаки врочисто — обрядово приймалися у стан дорослих. Юнак, якому була поголена голова так, що він мав тільки на тім'ї косу (довгий чуб), отримував титул "косака", або, як читаємо у "Рик Ведах", "кайсака". "Кайсака" має на голові, як глумливо у нас тепер кажуть, оселедець.
65. Гаутама Будда (він був оріянином з племени скитів-саків), маючи п'ятнадцять літ, вже був "кайсака" (козак): голова поголена та залишена коса (ознака зрілости і достоїнства). Всі оріянські принци мали на голові косу. Гіттіти, як знаємо з історії, мали звичай носити косу (оселедець) і в них 3750 років тому перейняли цю моду єгипетські фараони. Пару століть тому всі юнаки України так, як і Святослав Завойовник, носили на головах чуби (оселедці). Московський цар, щоб принизити українців і знищити цю ознаку національної окремішности, строго заборонив носити чуби (косу).