Выбрать главу

3. Від українського (санскритського) слова "мрі" постає словник: мерти, мертв'як, мрець, мертвеччина, мертвити, мертвотний, мерт­ві­ти, мертвець. Литовці кажуть "мірті", латини -"морс", "моріор", німці — "морд", "мор­ден", англійці — "мордер". У "Рик Ведах" — "мараті", "мамруг", "мрітаг". В "Магабгараті" — "мар­тум", в "Атарваведах" — "маряті", о яка поди­вугідна схожість дожила до наших днів, незважаючи на п'ятнадцятитисячну давність, предки Мами Лель і Тата Орь вперше над берегами Дунну Оря вимовили слово "мрі", як ховали тата Яма і маму Ямі. І живе це слово досі між народами Індо-Европейської раси.
У санскриті слово "яма" означає наше "діра", "яма". Від "яма" походить "Ямата" (бут­тя "Бога Смерти"). "Ямантака" (в "Магаб­гараті") означає "Бог Смерти". "Ямаврата" (поховальна обслуга покійника). "Ямасат" (переправа до "Бога Смерти"). "Ямуна" (назва озера в Індії, що знаходиться в ямі в Зималаях (Гималаях) і славиться чистою водою). Наші далекі предки вірили, що Мама Лель і Тато Орь мали Родоначальників, які звалися — Тато Яма і Мама Ямі. Тато Яма був тією (в уяві наших предків) Перволюдиною, якою в уяві старих жидів був Адам. А Ямі? Це ж від неї старі семіти в Аккадо-Халдеї, маючи стикання з українцями (сумеріянами) в Сумерії, ство­рили оповідь про "Єву" (Ямі).
4. Сьогодні ми кажемо "мерти", у "Рик Ведах" читаємо "мріта". "Мріта" в сполуці з іншими словами творить такі відомі санск­ритські поняття -"мріта дара" (мертва жінка, дара — жінка), "мріта дега" (мертва душа, людина). Слово "дега" означає "дихання" (дух). Ми кажемо "мертв'як", у "Магабгараті" (як не дивуватися?!) читаємо — "мрітака", "мріті да" (смерть дана).

Слово "мара" дуже живуче. Ідучи селом, я чув — наш хлібодар, вертаючись напідпитку вночі до хати, оповідав, що його в дорозі переслідувала мара, і він їй казав: "Іди геть, мара!" Варто знову згадати, що Кутама Будда дві тисячі п'ятсот літ тому (його діди були скитами, які примандрували в Індію з Оріяни (Праукраїни) біля Гималаїв у місті Капіла­васту казав (передаю в оригіналі його слова): "Іті, Мара!" (Іди геть, мара!).
Слово "мара" (і про це часто згадую) озна­чає "знищення", "спокуса", "смерть". І звідси по­ходять (санскрит) слова "маранія" (вми­рання), "марука" (час смерти), "марака" (вби­вець, вбивання). "Марія" — приналежний до "Бо­га Мріті" — співпокровитель світу покій­ників.
5. Проводжаючи людину в останню до­рогу, ми часто ставимо собі питання: чому в нас є слова "гріб", "погребіння", "домовина", "моги­ла" — де таїни їхнього народження і перво­значення? "Мати мов" і тут приходить нам на допомогу. В "Магабгараті" слово "ма­гіяс" означає "старшина роду", "могутній", "мага­лака" — дід, начальник роду, "магела" (старша пані, ясно(вель)можна). І звідси похо­дить слово "могила", "могилки" (місце похо­вання "магіясів", "магалаків", "магел", тобто, могут­ніх володарів, старшин роду, місце ро­до­вої слави і чести, Святість Родової Гор­дости).
Читаючи "Рик Веди", бачу, що наші пред­ки вживали слово "гріб" в значенні "житло", "гріб", "погріб", "землянка". Одночасно й слово "дам" у них означало "житло", "дім", а слова "дам таті" — дому тато, господар дому. Чому "дам"? Тому, що "дам" (дім) там, де дим. Дим там, де живе родина, мати.
6. Були часи, що ми казали: "Скільки Ваше селище має димарів?" І слово "дама" виникло в часи раннього матріархату (материнського старшинства) від "дам" і "ма". Французи ка­жуть "даме", латини — "доміна". Зхристияні­зована (вірніше — зайдами греко-латинізована) українська інтеліµенція навчена без уперед­жен­ня вірити, що "дама" — оригінальна латина, або кельтизм чи грецьке "темелія". Прошу її навчитися читати "Веди" по-санскритському — які б самобутні діяманти знань зацвіли у Хра­мі Вкраїнської Науки — якою райдужною ве­лич­чю збагатилася б духовна мисль Укра­їнця?!
7. Від українського "дам" походить ла­тинське "домус", "дом", (Део оптімо максі­мо!), "домус" (дім) і звідси — "кінґдом", "кріс­тендом", "англо-саксондом". Італійці кажуть — "дуомо катедрал", і звідси терміни — астро­доме, макродоме, ортодоме, доместик, домі­нен­сія, домінант, домінія, домінус.
Тато Орь (у трипільському домі сухо і таємничо) біля берега Дніпрового спорудив для дружини Лель і для себе іншосвітню хату (домовину). І сини і дочки, виконуючи отчий заповіт, поховали покійного Тата Оря біля Мами Лель. І поклали біля Нього стрілу, тятиву, саку (сакиру), і "ру" (рус).