8. "Ру" — знаряддя борні, змагу. Тато Орь умів з оленячого рогу робити "ру" (плуг), який був зручний і міцний, і при допомозі "ру" здійснював магічне "ру" (орання) землі. Він був Орь (Орус) і олень став його священним символом.
Діти Мами Лель і Тата Оря (світлі внуки Дажбожі) створили звичай проводжати того чи іншого покійника в останню дорогу на четвертий день після смерти — проводжати у світ домовини Мами Лель і Тата Орь. Вони рекли: "Вірабгава Сварґаті!", що значить "героїчний відходить до неба". "Бгава" (санскрит) — дія, чин, буття, а "бгават" — величність. "Віра" — людина, натхнення; "вірана" — натхненна.
9. Слово "герой", як вже знаємо, грецьке, чуже воно для нас, і означає в точному перекладі "надлюдський", "повносилий", "святий", "владика". І греки вірили, що герої родяться від кохання дівчини з тим чи іншим "тео" (богом). Богознавець Гесіод вважав, що герой півбог. Знатні грецькі родини були певні, що їхні роди починаються божественно і тому вони вважали богів Ахила і Геракла своїми родоначальниками, а героїв "синами Божими". Християни культ грецьких героїв легко перетворили, ширячи православіє, в культ грецьких святих.
Предки наші вірили, що вірабгава, померши, пізнає "Сварґа двара" (Небесний Шлях), де його родинно стрічає "Сварґа Тата" (Небесний Тато) і посилає у "Сварґа око" (у чарівну країну Небесних Жителів) тому, що він мав достойне "Сваргін" (Вмирання). Бачимо врочистий славень післясмертному життю.
10. Предки наші вірили, що зорі і сонце — живі сили, тільки душі достойних (тих, що ніколи не були рабами) достойні переселитися до Небесних Світил, де немає ні хвороб, ні зітхань, ні гріхів, ні смерти. Вони померлих бачили у сні. І здавалося їм, що то з далеких мерехтливих Небесних Світил навідуються Предки в гості, і: або нарікають, що потомки їх забувають, або висловлюють благодарність. Не було ще тоді хотіння відділити сон від дійсности.
Щоб нам було легше збагнути рідні обряди поховальні, ознайомимося з чужими. Ознайомлюючись, проявімо почуття зрозуміння і великодушности. У світі існує декілька способів поховання: палення, поховання у воді, бальзамування, погребіння в землі, споживання тваринами, підвішення в шкіряному мішку на дереві, заривання в снігу, висушування, поховання в хаті, залишення в шатрі.
11. У австралійців і індіян (Америки), а також у чукчів, були звичаї допомагати умираючому померти. Вмирання страшніше, як смерть. Померлий на них діяв бентежно. Вони його ретельно зв'язували і закопували глибоко, щоб він не міг воскреснути і не шкодив живим — воскресіння з мертвих — явище жахливе.
У кочових племен був поширений звичай покійника лишати в наметі (юрті) і якнайдальше відходити. В Єгипті тіло перетворювали в мумію, в Австралії — висушували, в Америці — зашивали у шкіряному мішку і вішали на дереві. В Монголії виносили покійника в степ, щоб він був негайно спожитий собаками: монголи вірили, що людина таким ладом обезсмертнюється (переходить у тіло доброї животини і особливо тієї, яка призвичаєна до людей).
12. Визнавці парсизму (Парса — провінція в Персії) будували поховальні вежі, куди виносили покійника: чорні птахи, які гніздилися на вежі, негайно споживали його. Ті, що приглядалися цій поховальній церемонії, молилися тоді, коли птахи починали кружлятися над вежею — це означало, що тіло небіжчика "піднеслося в небесні простори". (Слово "церемонія" походить від етруського слова "цайре" (назва містечка етруського, в якому були "церемонії" — правила поведінки між мешканцями городища).
Вікінґи (від "вікін" — малий морський залив) — пірати клали покійника в човен і лишали в морі. Обрядове споживання небіжчика (ритуальний канібалізм) вважалося виявом "обожнюючої любови": тіло померлого втілювалося в тіло живих, відбувалася свята євхаристія (вдячність). І пиття "крови Божої" і споживання "тіла Божого" — обряд дуже давній, народжений він глибокими почуваннями первісного життя.
13. В Африці є племена, які мають звичай лишати своє улюблене селище і померлого в ньому володаря, і вирушати в невідому дорогу: там, де помер вождь, не можна жити, радіючи. Інки (плем'я, яке жило в Перу) і єгиптяни покійника ховали в найкращому одінні. Єгиптяни мають написану (гієрогліфами) "Книгу Мертвих" (збірка поховальних пісень і примовок). Жерці клали біля покійника згорток папірусу (вислови з "Книги Мертвих"). Покійник, маючи таку записку, "знав", як треба поводитися на тому світі.