33. Наші предки вірили, що так, як після ночі приходить день, після смерти починається життя; життя померлого починається в країні Вечірнього Сонця (у царстві Духа Предків), і тому й для нас (це клич рідної духовости) жидівсько-євангельські поняття смерти виглядають безсердечними. Наприклад, "Псальми" (88, в. 10-12) голосять: "Хіба на мерцях сотвориш чуда? Хіба померлі встануть... Хіба пізнають у темряві чудеса твої". Виходить, що мерці — справа маловартісна, бо на них "хіба сотвориш чуда"? Є такі, що навіть на мощах "сотворяють чуда", і про це голосять у церкві. "Мертві не будуть хвалити Бога" ("Псальми", 115, в. 17). "Я Бог Авраамів і Бог Ісааків і Бог Яковів. Не є Бог мертвих, а живих" (Маттей, гл. 22, в. 32). Авраам, Ісаак — мертві. Коли так, то "на лоні Авраама" немає Бога? "На лоні Авраамовім, в оселях спочинку... — нехай оселить тебе Христос" ("Требник"), але ж там немає Бога!? "Не є Бог мертвих, а Бог живих" (Марко, гл. 12, в. 27).
34. Ми внуки Дажбожі і маємо "Мага Віру", де вмотивовано твердиться, що "Дажбог — Володар Світу Духовного і Тілесного, Існуючого і Неіснуючого, Мертвого і Живого". І той, хто має таке поняття Дажбога, той вірить у себе, той внук Дажбожий — внук Дажбожий не вмирає. Він, упокоївшись, перевтілюється в суцвітті і в багатонасінні грядущих поколінь; вважаю, що коли б такого перевтілення не було, то не було б процвітання людської духовости, не було б розвитку людського богатирського розуму, людина б не збагачувалася благотворними інстинктами, і тому була б рокована на безпорадне животіння.
Обряд Поховання — вічнозелене древо, оздоблене тремтливими перлинами сліз і душевного благоговіння. І тому я не проголошую "догм". Будучи Вашим духовним провідником, зазначую, не можна здійснювати обряду поховання, докладно не знаючи причини відходу людини зі світу цього. Рунтато (рідний український національний тато), отримавши вірогідні відомості, чому людина лишила світ, дає розпорядження її тіло шанобливо принести до Святині Дажбожої.
35. У Святині Дажбожій відлунюється врочиста мелодія. (Композитори Бетховен і Чайковський були під впливом чарівних скарбів української народної творчости і про це свідчать їхні твори. Варто, принаймні до того часу, поки будуть створені нами поховальні мелодії, вживати дещо зі вступу симфонічної поеми "Еґмонт", дещо з симфонії Патетичної, дещо з відповідних творінь ріднодушного Лисенка, не треба обминати і рідних народних поховальних пісень, і задушевної гуцульської трембіти).
36. Домовина з покійником стоїть біля жертовника Вітчизни. Біля покійника почесна варта: чотири побратими тримають свічі, які нагадують смолоскипи з віків Оріяни (Праукраїни); через плече в кожного лежить блакитно-злота стрічка, на якій (на грудях) зображений знак Дажбожий. Рунтато підходить до Жертовника Вітчизни, де горить вічний вогонь Духа Предків і стоїть хвилину в глибокій задумі. Він запалює свічу, беручи світло від вічного вогню духа Предків, і несе до присутніх. Присутні запалюють свічі. Всі опановані таїною Духа Предків Рідних.
37. Покійник покритий білосніжним блаватом, що означає: він відійшов від життєвих страждань, клопотів, зваб, хвороб, радощів, тривог, зобов'язань і всім все прощає, і ніхто на нього не скаржиться, не гнівається. Рунтато бере біля Жертовника Вітчизни благоуханний блават темно-вогнистого кольору і тримає його на піднесених долонях, осяюючи вічним вогнем Духа Предків, покриває ним домовину.
38. Він (рунтато) засвічує свічі біля Матері Лель і Тата Оря. І читає: "О світлі Родоначальники наші, Суть нашої Суті і Дух нашого Духа! Прийміть Потомка свого до священного царства Духа Предків, де всі Достойні Сини і Дочки Ваші спочивають, де немає Часу, де немає Страждань, Хвороб, Старіння, а є Світи, які іскряться зорями немеркнучими, а є Світи, де досягнені всі бажання бажань, а є Світи, де всі складові частини Буття не бояться Небуття, де Добро не змагається з Добром, де Зло не змагається зі Злом, де Сила не змагається зі Силою, де безсмертям обезсмертнюється духовне "Я" народу нашого, де є Натхнення Натхнень і Вічність Вічности! Дажбоже, слава Тобі, Ти і ми — Одна сутність Духа і Тіла!"
39. У Святині Дажбожій, починаючи від тихого відлуння, росте могутня жалібна мелодія. Благодатна стіна Святині Дажбожої відтворює небесну блакить Вітчизни. Благодатна стіна Святині Дажбожої роз'яснюється, ніби готується прийняти покійника у вічне царство Духа Предків. Сонце божественно вогнедише. Рунтато кладе на груди покійника мідяну платівку, на якій в обрамленні сонця вирізьблений Знак Дажбожий, вирізьблені ім'я, прізвище, місце і дата народження, і дата смерти покійника. Платівка не тільки нагадує величну оріянську добу міді, вона — символ родової пам'яти. Багато тисяч літ може вона лежати у землі, свідчитиме прийдешнім поколінням, що жив і відійшов у сяйво вічности внук Дажбожий. Платівку рунтато покриває блакитно-злотою стрічкою.