ДЕНЬ 42
1. "Чи знаєте ви, що Ісус був такий добрий, що не радив хліб брати від дітей і кидати щенятам?"
Ханаани — старий культурний народ. Вони мали міста, селища, поля, пасовища, мали розвинену хліборобську культуру. Вони мали свою релігію, яка відображала їхні хліборобські звичаї. 3100 літ тому юдейські племена їх завоювали.
На багатій ханаанській землі запанували юдейські сини і дочки. Ханаани — раби на рідній землі. У них немає майбутнього, вони приречені на загибель, юдеї не вважають їх за людей. У ханаанів створюється комплекс меншої вартости, бо вони переможені. У юдеїв створюється комплекс вищої вартости, бо вони переможці.
Вона (бідна ханаанська мати) почула, що між юдеями появився лікар-чудодій. Вона його розшукала. Вона по-материнському благальне говорить до нього: "Змилуйся наді мною. Господи, сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить" (Маттей, 15, 22).
Слово "демон" походить від сумеріянського слова "даяуна", що означає "даючий силу над родючістю", "плодовитістю", маючий впливи на хворобу і здоров'я; старі юдеї казали "даваг" (хвороба, хворий), в арабів -"дамаг" (медицина).
Греки створили слово "даімон" від перського — "див". Перське "див", "дев" походить від староукраїнського (санскритського) "див". Від "див" постали слова "деос", "теос", "тео". Слово, потрапляючи в многотисячолітній млин історії, утрачає своє первісне значення і звучання. Речення "демон тяжко дочку мою мучить" треба розуміти як "хвороба тяжко дочку мою мучить".
Ісус Христос, будучи юдейським патріотом, дивився на ханаанів, як на людей меншої вартости. Він байдуже поставився до горя ханаанської матері. "Він їй не сказав ані слова" (Маттей, 15, 23).
Учні Ісусові, бачачи, що їхній Учитель не звертає уваги на благання матері-ханаанки, сказали: "Відпусти Ти її, бо кричить вслід за нами" (Маттей, 15, 23).
Від древніх часів (навіть у півдиких племен) існує неписаний закон людяности: коли ти лікар (знахар, шаман, чудодій, гіпнотизер) і в тебе благає тобі відома чи невідома мати, щоб ти допоміг хворій дитині, ти йдеш і допомагаєш, як можеш. Коли не можеш допомогти цілющим зіллям, то добрим словом облегшуєш горе матері.
Мати — ханаанка, почувши, що Ісус Христос їй сказав, що Він "посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїла", не розгубилася. Вона голосом розпачу заблагала: "Допоможи мені!" (Маттей, 15, 24-25).
Ісус матері-ханаанці сказав: "Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам" (Маттей, 15, 26).
Горе матері-ханаанки може зрозуміти тільки та жінка, яка є матір'ю. Коли хворіє дитина, бідна мати сама стає від горя хворою. Вона готова йти на жертви, приниження, щоб рятувати свою улюблену дитину. Її материнський інстинкт стоїть на священній варті продовження роду людського.
Ісус Христос, бачачи благання, розпач і сльози матері-ханаанки, сказав: "Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїла". Для думаючих — зрозуміло.
Ісус Христос вважав, як бачимо з Його слів, що Він своїм талантом служить тільки юдейцям (дітям дому Ізраїла), а не чужинцям-"щенятам" (покореним і знедоленим ханаанам).
Явин — цар Ханаану. І "звисала рука Ізраїлова все важче над Явином, царем Ханаанським, аж поки вони вигубили його" (Судді, гл. 4, 22-24). Отже "рука Ізраїлова" вигубила ханаанів.
Не всіх ханаанів ізраїльтяни вигубили, ще чути ридання матері-ханаанки. Вона разом зі своїми слізьми, проковтнувши тяжку образу, благально каже Ісусові: "Але ж і щенята їдять ті крихти, що спадають зі столу панів їх" (Маттей, 15, 27). Вона погодилася, що вона (ханаанка-мати) є щеням, а юдейка-мати є дитиною. О, мати! Вона погодилася бути приниженою і благально просить тієї крихти, яка падає зі столу: просить для хворої своєї дитини. Вона просить так, як просила моя рідна мати в кімнаті зайди-слідчого НКВД Аврама Пахомова, щоб він їй дав ту крихту, яка впала з його столу, бо вдома діти голодні, а вона під слідством, а її чоловік у Сибірі.
Ісус Христос, почувши, що ханаанка-мати погодилася, що вона "щеня", тобто, "собака", сказав: "О, жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш" (Маттей, 15, 28).