7. 10961 рік Дажбожий. Провесна. На мапі Манітоби випадково знаходжу село Україна. Відчуваю велике хотіння його відвідати. Минувши Давфин, я побував у Сифтоні й Етельберзі, де мешканці майже всі українці. Вони мені показали дорогу, зазначивши: "Не варто їхати, в Україні бідна земля, одна крамниця, пошта, залізнична станція, на якій напис "Україна"".
8. О десятій ранку я поставив авто біля залізничної станції Україна. Оглянув убогий ліс. Бачу — оподаль стоять глиняні фармерські хатини: у них живуть мої добрі люди.
І хоч віяло морозяною північчю, мені на душі було тепло від самого слова "Україна", біля якого я стояв, як один у полі воїн. Я не чувся загубленим — думи мене повели до Дніпра, на широкі степи, згадав я діда Трохима, весь мій добрий косацький рід.
9. Я відчув голод; свіже повітря і втома клонили до сну. І я задрімав у авті. Крізь сон почув, що хтось стукає. Біля мене стояла бабуся з дівчинкою років дванадцяти. "Христос воскрес. Ви тутешні?" — спитала вона. Дівчинка тримала їжу в мисочці. Я відповів: "Дажбожий внук воскрес!"
Появилося насторожене мовчання. "То ви не християнин?" — спитала бабуся. "Ні". Бабуся насторожено перехрестилася, схопила внучку за руку й приспішено пішла, й там на дорозі біля крамниці стала й задумалася.
Я дивився на них. Дівчинка йшла до мене. "Вернися!" — гукнула бабуся. Дівчинка не вернулася. "Ви голодні? — спитала дівчинка, підійшовши, — тут вареники, дві писанки. Бабуся там стоїть і плаче, і каже, що десь є гріх, а де — не знає. Спитає священика. Гріх угощати нехристиянина і гріх лишити його голодним. Що ви думаєте?" Я відповів: "Ти скажи своїй бабусі, що мене народила українська жінка. Українець, який допомагає українцеві — творить святість, українці — діти однієї Матері". Дівчинка пішла.
10. Я сидів у затишку під дерев'яною стіною залізничної станції Україна, їв вареники і (вибачте, що не приховую особистих почувань) плакав. Чомусь так гірко стало на душі. Краплі сліз падали на мої руки, на їжу, на весь світ білий. І тоді з-за хмари виглянуло сонце. І незрозуміле збудження заволоділо моєю розчуленою душею. І спалахнула в крові сила дивна, буйна, вільна. Вона окрилила мене. І стало мені так легко, ніби тіло моє утратило вагу, ніби зі слізьми вилилася гіркота самотности.
Я поки-що не знайшов таких слів, які б мені допомогли висловити ці почування. Їх можна назвати наднатхненням. Вони мої гості вірні, любі, несподівані, гості великого душевного збудження.
11. І задумався я: мене не любитимуть брати (сповідники чужих релігій і поглядів). Вони не любитимуть мене тому, що я не раб, не маю ні рабських звичок, ні рабських почувань. Їх тривожить, їх лякає моя волелюбна вдача. Вдача не падає з неба. Вона була присуща далеким предкам моїм (воїнам Святослава, воїнам Анта). Сьогодні вона обізвалася в мені і тому я втратив здібність бути таким, як всі мої брати — раби. І куди ж я з нею піду? Хто відважиться бути моїм вірним побратимом, хто відважиться піти проти тисячолітнього переконання, яке загніздилося у навиках, у почуваннях народу, у звичаях його рабського життя?
Ніхто? Буду я самітнім, самітнім між людьми моїми, яких я так щиро і пристрасно люблю, вони і в рабстві красиві. Вони і в злиднях чепурні, співучі, закохані в квіти і сонце. Повернути б їм їхню предківську волелюбну вдачу, і вони б перебудували світ, ощасливили б людство вишуканими творами мислі і краси!
12. "Христос воскрес", — говорять брати (сповідники віри чужої) і ненавидять мене, що я не поклоняюся чужим богам. Не вірю, що жид може виконувати обов'язки Бога. Їхня ненависть мене не лякає. Я їхню ненависть ослаблю. Вони вірять, що вони сильні тому, що люблять Христа і ненавидять Дажбога. Їхня любов до Христа народжена ненавистю до Дажбога. Любов, народжена ненавистю до духовности предків рідних, не є моральною!
13. О думи — святі орли душі моєї, летіть у світ дня завтрашнього, летіть без спочинку, летіть без зневіри, летіть без нарікань, летіть без страху. Сонце озолотить ваші крила, лет скріпить вас і ознаменує новим духовним воскресінням!
І ніколи і ніде (в годину лету священного і всеперемагаючого, у години втоми смертельної) я не скажу: "думи, горе мені з вами, доле моя гірка, крилечки зітру, поки море перелечу". Жебраки долі, відстороніться від мене. Я сам творець своєї долі — з її чаші п'ю солодкий і гіркий напій, я не пещене дитя долі, я син вільної Мислі і Борні!
14. Думи мої — щастя мені з вами. Ви з чистого джерела Духа Нації родитеся, Ви воскресаєте вогнем великої Віри. Доле, я твій творець. Створю тебе з алмазу терпінь і мук, з вогню борні, з крови серця мого!