Выбрать главу

20. 12 жовтня 72 року з Багдаду я поїхав до Евфрату. Оглянув особисто творіння предків (славних сумеріян) біля Карбаса, Гілли, руїни міста Кут (Кут, Куток), руїни міста Ур (Вар, Вода), руїни міста Умм (Ум, Умний). Між мною і предками моїми — шість тисячоліть. Є щось могутніше і святіше, як час. Є таїна, яка кличе на свято предків і потомків. Без цієї таїни людина не могла б іти вперед.
21. Халдеї (предки юдеїв) навчилися хлібо­робського мистецтва від Українців (Сумері­ян). Вони в Них позичили хліборобське свято (культ Думуса), назвавши його Таммуз. Є багато легенд про Таммуза. Ніби він тридцять тисяч років тому був Володарем людей. І тому, що був добрим і терпеливим, він життям переміг смерть. І хоч щороку злі сили три мі­сяці його умертвляють, весною він воскресає. Він умираючий і воскресаючий.
22. Зима — не рідна мати. Зима часто в предків наших відбирала життя. Вони вми­ра­ли з голоду і холоду. І тільки ті, які витерпіли страждання, були вдостоєні стріти квіти вес­ни. Вони стрічали весну, як нагороду за їхні зимові терпіння — за довге постування, за те, що вони не втратили віри у прихід воскре­сіння.
23. Ізраельський пророк — рабін Езикіел (він пророкував у 595-573 роках до Христа) перебував, якщо вірити бібліологам, зі своїми земляками у Вавилонській неволі. Він описує, що "сидить жіноцтво, голосячи по Таммузі" (Езикіел, 8-14). Жінки Вавилону голосили, оплакуючи страсті Таммуза (Сина Життя). В "Біблії" (переклад Куліша — Левицького — Полюя) на 723 сторінці є примітка, що "Там­муз — любовник поганської богині — розпус­ниці Венери". Свята перекладацька наївність!
Богиня Венера (її також звуть Афродитою) не має місця в культі Бога Таммузи. Афродита — дочка Зевса і Діони. Таммуз — Бог Богів світу древнього. Є в легендах твердження, що Там­муз споріднений з Наною (Іннаною, — казали сумеріяни, ми кажемо — Ненею). Таммуз живе у всіх народів під різними іменами, понят­тями, обрядами. Між християнами він живе під юдейським ім'ям Ісус.

24. У Вавилоні культ Таммуза був перетво­рений на культ Мардука. Мардук — Бог Ва­вилону. Мардук — син Еа. Стародавньоук­раїн­ське (сумеріянське слово "Вар-дуг" (Мардук) означає "Немовля сонця" (Райдуга). Мардук — Бог Краси і Мудрости, Бог 50 імен Життя, Бог Неба і Землі. Я всюди слово "бог" пишу з ве­ликої літери, вважаю, що всі ці боги впродовж тисячоліть були в основі духовного життя наро­дів. У них ми не віруємо, але ми з них не глузуємо.
У священних книгах, написаних у дев'ято­му столітті до "нашої ери" (чотириста років перед написанням "П'ятикнижжя Мойсея"), Мар­дук названий "Творцем Добра, Осново­по­ложником Милосердя". Він Зербаніту — "Зерна будівник".
Володарі Ассирії Саргон Другий (722-705 роки до "нашої ери") і Ашурбанипал (669-630 роки до "нашої ери") поклонялися умираю­чому і воскресаючому Богу Мардуку. Мардук переміг нищителя Життя сатану Тіаманта. Мардук створив людину (у час світотворення) на шостий день. Далеко перед тим, як була рабінами написана легенда про те, як Єгова творив світ, вже були написані книги, в яких оповідалося і про створення світу, і про створення людини, і про світовий потоп, і про тих праведників, які в ковчегах врятувалися тому, що на таку ласку заслужили в Бога.
Українці (Сумеріяни) в Сумерії (Месопо­тамії) створили першу в світі святиню Зигурат для Думуса — Покровителя Дому Людського. Долонею торкаючись до стін шеститисячо­літ­ньої Святині (на руїнах Ур), ніби видобуваю з їх ті затихлі врочисті пісні, які співали мої натхненні предки.
25. Семіти зі слова Мардук створили слова "Мерадох-баладан", або "Бел-Мерадох". Жи­ди зі слова Мардук створили ім'я для патріота Юдеї, назвавши його "Мордохей". Мордохей — основоположник жидівського свята Пурім ("пу­рім" — значить "жеребки"). Мордохей усла­вив­ся між жидами тим, що був агентом царя Персії Артаксерса (464-425 роки до "нашої ери").
Бог Мардук, як твердять археологи, пе­ре­дав "Святі Заповіді" володареві Вавилону Гам­мурабі (1728-1686 роках до "нашої ери"). Езикіел-Ездра із цих "Святих Заповідей" створили "Заповіді Мойсея" — моральні основи для жидів і християн.
Семітський володар Гаммурабі створив заповіді на основі першого в світі кодексу, створеного українським (сумеріянським) во­ло­дарем Дунгі 4700 років тому. Кодекс Дунгі я мав можливість оглядати в музеї Конс­тантинополя (Істанбулу).
26. Жиди, перебуваючи у Вавилоні, щоб урятувати свою духовну і тілесну субстанцію, вороже ставилися до будь-якої чужої релігії (хай вона буде найсправедливіша, найбожест­венніша). Вони своє "я" (своє родове, племен­не "я") не підпорядковували духові чужого "я". Вони плекали, наражаючи себе на нужду і переслідування, окремішну духовність. Вони її, як уміли, так і вдосконалювали. Вони прагнули чужі духовні сили перемолоти (майже до непізнання) у млині своєї юдейської самобутности і беззастережно підпорядкувати їх інтересам юдейського "я".