Выбрать главу

33. Фінікійці, занедбавши слово "таммуз", Таммузові обряди приписали Адонисові. Вони свято вірили, що Бог Адонис був злими силами без вини замучений. Він страждав, люди оплакували Його страсті. Жінки (гре­чанки) у розпачі приносили в жертву Адо­нисові свої коси.
У Сирії і Фінікії "страсті Бога Адониса" звалися "адонаї". У Библе (священній пристані Адониса) стояли статуї умираючого і воскре­саючого Бога Адониса. Віруючі, виходячи зі святині, віталися: "Адонис воскрес!" Вони в честь воскресіння Адониса біля хат саджали кві­ти, творили "садики Адониса", точніше — "са­ди­ки Адониса Наймана". Семітське "найман" тотожне із "еден"; "найман" значить — "сад роз­кошів". Адонис, воскреснувши, воскресив приро­ду. Він цвітінням садів ознаменував своє без­смертя. Жиди звуть свого Бога Ягве, Елог, Адонай. "Най" створене, порушуючи мовні закони, справді — "Адоні Ягв", що значить -"Пан Ягве".
34. 24 березня — страсті сина божого Аттиса у старій Сиро-Фінікії. Бог Фригії (Мала Азія) народжений непорочною богородицею На­ною. Бог Аттис був смертельно мучений на­весні. Кров, яка лилася з його тіла, перетво­рю­валася у квіти, трави, сади. Тут ми ясно ба­чимо, що Аттис, це культ Домуса (Таммуза).
Імператорові Риму Клавдіусові (214-270 ро­ки "нашої ери") так сподобалося квітуче вос­кресіння сина Божого Аттиса, що він про­го­ло­сив віру в Аттиса "державною релігією Риму".
Віруючі, переживаючи страсті Бога Ат­тиса, самі собі наносили рани на тілі і крап­лі крови дарили святому "образові Аттиса", щоб облегшити його страсті. 25 березня — день вос­кресіння Бога Аттиса. Жерці сповіщали віру­ючим: "Радуйтеся, син Божий Аттис, воскрес!" І люди радувалися: радувалися, бачачи, що в березні долини покриваються травами і ніби оживали охлялі стада худоби, обіцяючи молоко, вовну.

Бог Аттис у Римі став символом волі. Біля статуї Аттиса відбувалося обрядове відпу­щення раба на волю. У Франції (в 1789 році) революціонери вважали "фригійський ков­пак" (шапку) Аттиса втіленням волі.
35. Єгиптяни кажуть "Саірі-сірі", греки це слово огречивши, вимовили "Озиріс". Бог Ози­ріс (за звичаями фараонських династій) був одружений зі своєю ніжною рідною сест­рою Ізіс (Ізидою). Єгиптяни, як твердять їхні жерці, були канібалами.
Озиріс (їхній далекий родоначальник бог-фараон) навчив єгиптян вирощувати у доли­нах Нілу пшеницю і ячмінь. Ставши хліборо­бами, єгиптяни залишили навики канібалізму.
За світлу науку, за створення хлібороб­ського мистецтва, за доброту і любов до людей Озиріс був жорстоко обмовлений і вбитий рідним братом Сетом (Езикіел-Ездра, пишучи "П'ятикнижжя Мойсея", назвали Озиріса Авелем, а Сета — Каїном). Сет порізав тіло брата на сорок кусників і вкинув у бурхливі води Нілу.
І затужила дружина-сестра Ізида. І почув її ридання Отець Небесний Ра і воскресив свого сина Озиріса. І з воскресінням сина Божого Озиріса зазеленіли долини Нілу. Над землею почали дихати вологі вітри спасіння грішних і негрішних єгиптян, життям оновився світ.
36. Бог Озиріс названий (на карбах гіє­рогліфів) "Богом Вічности", "Озиріс — король королів", "цар царів", "володар світу і роду людського". "Озиріс — Боголюдина". Озиріс був замучений, похований. Він воскрес і воз­нісся на небо. "Озиріс — Миротворець". "Спа­ситель", "віруючі в Озиріса вмирають в Ози­рісі і воскресають в ньому".
Обрядова література — таїна жерців Єгип­ту. Вона так ретельно ховалася від непосвя­щен­них, що й досі її ніхто не може всебічно розгадати. Фараон Птоломей Перший (383-328 роки до "нашої ери") звеличив Озиріса під ім'ям "Серапіс" і побудував чарівну святиню (Серапеум) в Олександрії.
Єгипетська громада в Римі, щоб врятувати себе в морі інтернаціональних рабів, гуртува­лася навколо світогляду віри в рідного Бога Серапіса. І цим себе врятувала від асиміляції.
37. Деонисій — син найбільш розпусного в світі грецького Бога Зевса і богородиці Семели. Греки вірили, що Зевс вирвав з лона Семели маленького Деонисія і зашив собі в стегно, в якому Деонисій змужнів.
Деонисій — Бог умираючий і воскресаючий. Орфики (визнавці мітологічного поета Орфея, учні Пітагора) проповідували, що Бог Део­нисій під ім'ям Загрея був народжений непо­рочною дівою Персефоною. Загрей був роз­терзаний і з'їдений титанами, і все ж він був знову народжений Семелою під ім'ям Део­нисій (враження складається таке, що одного Бога дві богородиці родили).