Уявімо таку подію: в дубовому гаю появилася сокира. Знаємо, що сокира не може лежати без діла. Бездіяльність покриває її іржею і вона гине, стає смітником. Сокира вважає, що вона є репрезентантом цивілізації. Вона хоче довго жити, блищати красою, тішитися славою і тому шукає борні; борня — життя славних.
Сокира зайшла в дубовий гай, вона то там, то там пробує вгрузнути в міцну дубову шкіру. Дуби шумлять з вітрами. Вони вільні й могутні. Вони кепкують з сокирної безпорадності, звуть її заблудою. Не розгубилася сокира в дубовому царстві. Вона мовою привабливою, улесливою заговорила до невеличкого дуба: "Дубику-голубику, ти гноблений. Яка то між вами, сильними дубами, існує жорстока клясова нерівність! Один міцний, другий слабий, чи ж це справедливо? А що я правду говорю тобі (а сила там, де правда), то сам ти бачиш, що біля тебе стоять твої брати-вельможі. Небо силою вони підпирають. Грім і жар-птиця (небесна блискавиця) їм не страшні! Між братами-вельможами ти, дубику-голубику, малий тому, що вони (брати-експлуататори) тобі мало неба дають. Не для мого добра, а для свого добра ти, дубику-голубику, мені свою гілку подари, і навіки возз єднаємося ми! Я зроблю з дубової гілки топорище і обороню тебе від братів-експлуататорів. Я дам тобі багато неба і багато землі, і ти станеш вільним господарем дубового царства!"
Дубик-голубик — розум споживацький. Він, керуючись тільки своїми особистими вигодами, своїм честолюбством, повірив заблуді-сокирі. І дав їй гілку на топорище. Сокира, озброївшись міцним дубовим топорищем, стала вдесятеро разів агресивнішою, могутнішою. Вона почала рубати головного дуба, який був гордістю многовікового дубового плем'я.
Сокира, рубаючи, приказує: "Гнані, голодні й принижені дубики-голубики, ваш дуб-керманич самолюб, експлуататор. Бачите самі, як він розрісся, як вкоренився! По-братньому кажу вам, радійте, що я його повалю, дістанете волю!"
Дуб-керманич смертельно ранений сказав: "Дуби — рідні брати мої! Справді, я вкоренився, розкішні шати маю. Справді, я багатий силою дубовою. Багато неба забираю, але життя моє не вічне. Ставши дідом, полисію — зелені шати опадуть і небо своє я потомкам передам. Ні неба, ні простору я на той світ не заберу, тіло моє землею стане, стане кормом для потомків моїх, і житиму я в житті їхньому.
Та сьогодні сокира вгрузла в серце моє і світ потемнів у очах моїх. Брати-дуби мої, хто зрадив мене, той зрадив сам себе і сам себе жорстоко покарає. Хто з вас сокирі-заблуді дав силу дубову? Сокира, озброївшись нашою дубовою силою, смертельно ранила мене. І я, ваш тато-керманич, буду падати. Прощай, моє плем'я дубове!"
І дуб-керманич упав. Загоготіла, затряслася земля. І стало горе в дубовому плем'ї. І диво непередбачливе скоїлося. Коли падав дуб-керманич, то найбільше постраждали малі дубики, а той дубик-голубик, який сокирі дав гілку на топорище, лежав мертвий під мертвим тілом дуба-керманича. А сильніші дуби стояли ранені, мовчазні, приголомшені, як воїни після програного бою...
11. "Учителю Лев Силенко, є попами придумана казка, що по світі мандрували українські посли, шукаючи правдивої релігії для Руси (України). І коли вони очутилися в грецькій церкві, то їм дуже сподобалася грецька церковна краса. Чулися вони "як на небі", і тому вирішили грецьку віру визнати. Значить, посли не вникали у філософсько-теологічні основи грецької релігії, і не думали над тим, щоб віру шукати в душі своїй. Не було в них прагнень удосконалювати рідне розуміння Бога. Вони заполонилися церковною грецькою красою і стали її рабами. Чи справді краса має таке велике значення?"
- Краса — сила велика, сила спокуслива. Є люди, які обожнюють красу і кажуть, що правда там, де краса, і краса там, де правда, і мудрість часто стояла на колінах перед красою. І трагічне те, що досі ще ніхто не сказав, де починається і де кінчається межа краси. І чи вона холодна чи тепла, чи вона криклива чи мовчазна, чи вона мертва чи жива, чи вона ніжна чи жорстока?
Краса. Мабуть сила її в тому, що людська душа жадна на красу? А може тому, що людська душа красива і жити вона без краси не може, і красивішає вона, стрічаючись з красою. І хочеться знати — чи людина повинна служити красі, чи краса повинна служити людині?