Выбрать главу

Точність — це добра звичка; спізнення — зла звичка. Хто спізнюється без важливих при­чин, той безсовісний. Безсовісний завжди має бажання оправдувати своє спізнення ("забув", "заговорився з сусідом", "кінчав учора почату справу"). Людина, яка оправдує свою неточ­ність, має не високі душевні вартості — вона оправдує свою нікчемність.
Коли людина спізнюється, маючи важливі причини, їй треба співчувати. Адже вона не спізнилася, вона стала жертвою перешкод.
Хто спізнюється (спізнюється часто і без важ­ливих причин), той чинить злочин. Він при­мушує своїх побратимів тратити час на чекан­ня. Він їм псує настрій, який особливо потріб­ний тоді, коли обмірковується важлива народ­на справа. Добрий настрій — щастя людське.
Є такі люди, які спізнення оправдують прислів'ям "спізнився я, та краще пізно, ніж ніколи". Це прислів'я залиште ворогам своїм, щоб воно їх розслаблювало. Сіяти пізно -значить взимку сидіти без хліба. Їхати на яр­марок тоді, коли люди з ярмарку вертаються, значить показувати свою нікчемність.
Людина, яка спізнюється, сама до себе витворює недовір'я, сама себе принижує і приятелів своїх; тяжко таку людину шанувати.
19. "Учителю, але ж у світі немає точності, світ постав з хаосу, точність — це поневолення, нещастя, насильство, точність створена людь­ми, диктаторами. Щасливі, вільні люди на годинник не дивляться. Я люблю абсолютну волю, і хочу робити що хочу і коли хочу. Я не люблю тієї науки, яка мене вставляє у рамки точності".
- Побратиме, ні, ні, в світі є точність, велика точність, і світ постав з точности. І в людині закодована світова точність, І щас­лива та людина, яка її свідомо чи несвідомо має у властивостях своїх інстинктів.

Коли б наше Сонце ішло, як хотіло і коли хотіло — коли б наше Сонце під час свого руху спізнювалося за сто років хоч на одну годину, в світі порушився б порядок, постала б катастрофа в сонячній системі. Астрономи устійнили, що комета, яка до нашої Земної плянети загощує раз на десять століть, не спізнюється й на секунду.
І людина збудована за законами, які існують у Сонячній системі. Уяви, що тобі твоє серце сказало: "Іду я довгі роки точно, та тепер мені не сподобалася та наука, яка мене вставляє у рамки точності! П'ять хвилин не йтиму, спізнюся!" Мозок, п'ять хвилин не отримуючи від серця свіжої крови, зазнає таких змін, що його вже ніколи не можна воскресити. "То як же тоді дивитися на чудо з Лазарем, який, як пише "Євангелія", був тру­пом і вже смердів, та Ісус Христос воскресив його"? Казка про воскресіння Лазаря при­нижує людський розум своєю наївністю й достойні люди в цю казку очевидно не вірять.
Усяке хотіння повинно мати порядок, а коли воно постає в обдарованої людини, воно має ще й натхненну красу. Невпорядковане хотіння — нещастя. Наприклад, ти маєш авто. Отже, керуючись "любов'ю абсолютної волі" і необмеженим хотінням (що хочу, те й роблю), ти можеш їхати, не звертаючи уваги на світла, дорожні знаки, але твоєю, зупинкою буде лікарня, або в'язниця.
Правда, що є точність вимушена, точно о п'ятій годині ранку будять українця (політич­ного в'язня) криком "падйом!". І він, висна­жений і голодний, іде в ліс на працю, це поневолення, насильство. На законах точнос­ти (вимушеної точности) збудована тюрма народів і вона буде знищена тільки законами точности (добровільної точности).
Точність — шлях волі. Там, де немає точ­ности, немає цивілізації, немає культури, немає держави, немає поступу.
Українці (яке це велике горе!) виховані в понурій школі духовного рабства. І тому вони свої свята, збори, концерти і навіть важливі справи починають з великим спізненням. І самі себе розважають словами "та ж це вже всім відома українська точність".
Значить, всім відомо, що українці звикли до неточности, до нікчемности, до рабських по­нять життя і вперто цих звичок тримаю­ться, бо не здібні самі свої звички контролю­вати.
О, які ці звички потворні! А дехто зве їх традицією, "рідною традицією". І каже: "Та що там Лев Силенко нові порядки заводить — у Рідній Вірі учить точности. Що має спіль­ного віра з точністю?! Мій батько не любив годинника, був він грецько-православним, ну й любив пити "православну". І я таким є, віри не зміню, хоч ви мені тут що!"
Ти добре знаєш, що батько твій ходив у ярмі, як животина — чужа влада гнітила його; він корився, бо мав правдиву віру грецько-православну, яка вчила його, що "всяка влада Богом дана". Він не знав, хто є творцем його нещастя і потішав себе горілкою, яку ти на­зиваєш "православною". Він був жидівським шабесґоєм (попихачем Яремою). І ти хочеш таким бути? Немає в тебе бажання бути лю­диною духовно вільною, поступовою? Немає в тебе наміру потішити свого батька, що в тебе є бажання вийти з тьми на сонячний шлях?