13. Дітей і рабів можна радувати казками — дитина тішиться, вірячи, що казка — справжність, а раб тішиться, сліпо вірячи, що після земних рабських мук отримає "царство небесне". Нужденний той народ, в якого діти виховуються в чужовір'ї (духовному рабстві). Вони, ставши дорослими, не здібні будуть боротися за волю. Не фізичне, а духовне народження робить людину людиною.
Духовне народження має мету, свідомість свого "я", ушляхетнену пристрасть, світорозуміння і світовідчування. Самобутнє виховання — це доброта. І що варта врода без доброти? Доброта дає, а врода отримує. Хто дає, той щасливіший від того, хто отримує. Мати, яка виховує дитину любити предків рідних, сама себе увіковічнює в пам'яті внуків своїх — вона вродлива доброта.
14. Є люди, яких можна назвати "проявниками", такими людьми є ті, які говорять, щоб говорити. Побратим, який лише говорить (проявляє, наприклад, науку РУНВіри), але не закріплює говорення організаційно, нагадує годинник без стрілок. Той, хто слово втілює в життя, не любить словесної полови. Злі люди (наші північні сусіди) покорили нас тому, що вони несли своє слово на вістрі меча — вони любили мову меча. Ми їхню мову стріли обуренням словесної полови і квітами всепрощення. Словесна полова — луска лінощів духовного рабства, вигідного підсоння і лепетливої віри, що щастя людське здобувається в поті чола і служить лише для спасіння бідної християнської душоньки. Воїн, який вірить, що північні вторжники "тоже християни", тримає меч з'їдений іржею.
15. Хочеш жити чесно, працюй для народу твого. Народ працював, щоб ти був його працьовитим сином. Ти живеш лише для себе — ти не дбаєш про тих, які дбали про тебе? Ти працюєш лише для себе, значить ти маєш звироднілу культуру моралі, ти каліка лінощів, ти корінь, який тягне соки із серця народу, нічого народові не даючи, і ти так морально знедолився, що кажеш: аби мені добре. Ти не винуватий, що ти лицар рабського самолюбства. Тебе таким виховали твої родичі, які дбали лише про те, щоб тобі "легко жилося", щоб ти не мав "життєвих клопотів".
І ти виріс і пішов служити зайдам-катам Вітчизни твоєї, щоб лише тобі "легко жилося", щоб лише мати поплатні "титули", щоб лише мати "владу" над рідним поневоленим народом. І ти свою мерзотну мораль оправдуєш своєю гнучкошийною вірністю християнізмові чи комунізмові? Твоя вірність — ніж у серці твого народу, твоя честь — ярмо на шиї твого народу. Найжорстокіший той, хто зраджує рідний народ з вірою, що чинить святе "релігійне діло". Вчені, які мають низьку національну мораль, — пістряк на тілі народу. Вони продають свою вченість, щоб догодити своєму шлункові. Вони хочуть свій народ переконати, що вони, інтелігенти, такі розумні, що можуть обдурити самі себе.
16. Не бійся старости, а бійся, щоб на старість у твоєму серці не загніздилися гади зла. Мудрі люди, старіючи, стають добротними і вибачливими. Глупі люди, старіючи, стають злими, заздрісними і зухвалими. У злих стариків гірка незносна старість — вони злі, що проминула їхня пустоцвітна молодість і вони нестерпні, що старість їхня неврожайна. Старе вино розвеселяє старість, щоб скоротити її життя. Благорозумні старики на старій скрипці грають молодіжні мелодії і мають забудькуватість. Хто постарів не тому, що має старі роки, а тому що боїться старости, вчинив самогубство.
17. Ніколи не скаржся, що не маєш часу творити добрі справи. На нестачу часу скаржаться ті, які його безтолково розтринькують. Марнотратство часу — зла вада мого народу. Мій народ витратив багато золотого часу для справ маловажних, і цим підсилив ворогів своїх. Важливо мати не лише час, а й вміння ним користуватися. Час мають всі люди, та мудро його використовують лише мудреці.
18. Не вмієш добре говорити, то навчися добре мовчати, і глупість, як мовчить, то мудрішає. Коли ти цієї мудрости не збагнеш, твоє життя переслідуватимуть духовні невдачі і тілесні хвороби. Ти людина світлої благородности, бо за словесну образу не вимагаєш вибачення — твоє благородство вище зневаги і вище вибачення. Справді, хіба сміттям можна знецінити золото?
Людина, яка має дрібничкову душу, не буде гніватися, коли ти зневажиш її народ, коли ж ти словом образиш її духовну вбогість, вона витратить на суд останній гріш, щоб лише ти перепросив її. Люди, які мають комплекс меншої вартости, хоробливо образливі. Вони не маючи здібности здобути вартісну перемогу, уважають пробачення перемогою. Вибачливість — вірний учитель мудреців. Життя знає, що найчастіше ображаються ті, які ображають інших. Вони так перейняті різними "особистими образами", що в їх зовсім немає часу творити добро для приятелів своїх. Великі люди дозволяли, щоб їх словом ображали малі, і тому вони ставали ще величнішими. Малий, образивши великого, стає ще меншим.