ДЕНЬ 46
1. "Учителю, що означають Ваші слова "Не будь в боргу перед народом?"
- Побратиме, тобі народ дав кров свою, кості свої, мозок свій, душу свою. І дав тобі народ почуття національної спільнотности, щоб ти знав, що твій народ — твоя родина.
Учу я, що достойний син народу повинен віддати народові все, що йому дав народ. Достойний син народу не є в боргу перед народом, бо він живе для народу і з народом, і в ім'я народу.
Коли ти утратив почуття національної спільнотности, ти хворий. І одні люди тобі співчувають, інші — звуть тебе злочинцем. Чому? Бо ти від народу отримав все, що в тебе є найкраще і найдорожче, а народові ти нічого не хочеш дати. Ти тікаєш від народу, цураєшся його і кажеш "Аби мені добре, аби я мав що їсти-пити; мені добре жити — багатію і до справ національних байдужію".
Хто до національних справ (до справ життя народу) байдужіє, той занепадає (духовно і тілесно спотворюється), втрачає ті цінні властивості, які дістав у спадщину від своїх предків.
2. "Учителю, як розуміти Ваші слова "Святість співпереживання"?"
- Ми щасливі, бо ми зріднені в Рідній Українській Національній Вірі. У нас спільна радість. У нас спільне горе. У нас спільні успіхи і спільні невдачі — ми люди високої національної спільнотности. Ми не можемо (такий склад нашої душі) бути вільними людьми тоді, коли наша Вітчизна в неволі.
Ми не можемо багатіти, збіднюючи брата рідного. Ми не можемо веселитися, зажурюючи брата рідного. Ми люди святого співпереживання. Ми ощасливлюємося тоді, коли ощасливлюємо брата того, який потрапив у біду. Не всі ті, що з нами, мають ці високі душевні якості, та ми прагнемо кращати. Ми прагнемо вільно самі себе вдосконалювати.
Є щодня в нас радощі й клопоти; ми йдемо з квітами і дарами до хати побратима і посестри, в яких народилася дитина. Їхня радість — наша радість. Ми йдемо із співчуттями і дарами до хати побратима і посестри, у яких родинне горе. Їхнє горе — наше горе. Ми вміємо всюди і завжди самі собі помагати і словом щирим, і ділом добрим, така наша рідна віра — таке наше життя.
3. "Учителю, чому ми, рідновіри, кращі люди України? Що в нашій душі, в наших мислях краще?"
- Усім думаючим людям відомо, що ми, рідновіри, кращі люди України тому, що ми толерантно ставимося до всіх релігій світу, які проповідують любов людини до людини. І ще чому ми кращі люди України?
Тому що ми (така наша віра, такі наші навики) не підпорядковуємося чужим духовним силам і ми не жебраємо в них спасіння, прощення, милостині. Ми не жебраки!
Наша воля вільна і наша мудрість вільна, бо ми не підпорядковуємо нашу волю чужій волі і нашу мудрість чужій мудрості.
Ми (таке наше беззастережне переконання) вважаємо, що "Біблія" — жидівський твір, створений жидами для жидівських духовних справ. І ніхто в світі нас не переконає, що в "Біблії" говориться про справи Українського Народу на користь Українського Народу. Саваот — Мойсей — Ісус — великі жидівські святощі і нікому не дозволено їх ображати.
Арабський "Коран" — самобутня священна духовність арабського народу, і Аллах, і Могамет — велич арабського духа, і нікому не дозволено їх ображати. Латинські догми корисні латинам, грецькі канони корисні грекам, москвинський комунізм скріплює Москвинську імперію.
Ми творимо закони рідної мудрости, ми визнаємо закони рідної віри — у нас сам по собі природньо і вільно твориться комплекс вищої вартости. У нас самі по собі природньо і вільно творяться навики будуючі, навики, корисні для Вітчизни. Ми не хочемо багато, ми хочемо мати те, що мають всі великі й достойні народи.
Ті українці, які свої добрі почування, свою добру душу, свій добрий розум підпорядковують ворожим силам України (чужим релігіям і чужим ідеологіям), мають комплекс меншої вартости. Як він у них постає?
У них є гнітюче переконання, що вони перебувають під Римом, під Москвою, під грецькою ортодоксією; вони не є самі собою. І ми, рідновіри, не повинні з них кепкувати навіть тоді, коли вони нас ображають і глузують з нас. Ми, як кращі люди України, повинні й їх зробити кращими. Ми повинні їх облагороднювати нашою вірною братньою любов'ю.