ДЕНЬ 11
1. Учителю Лев Силенко, Консисторія Української Грецько-Православної церкви видає у Банд Бруці журнал «Українське православне слово». У цьому журналі (за травень, 1971 року) Консисторія ставить обвинувачуюче питання: «Чи РУНВіра узнає людські жертви та чи практикує їх у наші дні?»
І під церквами парафіяни питають: чи то таке питання ставлять архиєреї з переляку, чи, може, щоб залякати українців, мовляв, «раби Божія», не йдіть до Рідної Української Національної Віри, бо там практикуються людські жертвоприношення. Отож, «убогі духом, со страхом і трепетом» тримайтеся грецького православія і поклоняйтеся «Господу Саваоту — Богові Ізраїля». І, померши, відправляйтеся на лоно Авраама — родоначальника жидівського.
Учителю, хто, коли і чому приносив людські жертви? І що про це говорить історія людства?
2. — Побратиме, є декілька видань «Біблії» англійською мовою. Їх солідність в тому, що в них дотримана тотожність перекладу. Немає прагнень фальшувати біблійний текст з метою викликати у християнина божественніше ставлення до «Біблії».
Працюючи в жовтні в 72 році в Лондоні у Бритійському Історичному музеї, я переконався: англійці совісно ставляться до рукописів. І немилосердні вони до тих, які пробують з тією чи іншою метою їх фальшувати.
3. Українці мають три основні переклади «Біблії». «Біблія», видана в перекладі митрополита Іларіона (Огієнка), має малу вартість для науковців, істориків, дослідників. Але для сектантів (баптистів, адвентистів, єговистів) вона найкраща тому, що її переклад неточний: порушена стилістика «Біблії», неправильно перекладені тексти. І в цьому можна переконатися, читаючи, наприклад, «Пісню Пісень». Митрополит Іларіон признається, що він свій переклад опоетизував (прикрасив, обкучерявив).
«Біблія», видана Українською католицькою церквою, має розкішне оформлення, чудові кольорові ілюстрації жидівських праотців і пророків, і гостру католицьку цензуру. Українець-католик, беручи в руки «Біблію» католицьку (йому дозволено читати тільки католицьку «Біблію», бо всі інші неправильні), не знає, що «святі отці» зі «Святої Біблії» багато повикидали «святих писань».
«Біблія», видана в 1957 році Світовим Біблійним товариством в Лондоні в перекладі П. О. Куліша, Полюя і Левицького, має застарілий український правопис. Але її перекладачі віднеслися до біблійних текстів найсовісніше. І коли їхній переклад порівняти з текстами «Біблії», виданої в англійській і німецькій мовах, то немає розбіжностей. І тому я беру цитати з цього видання.
4. «І був Абель вівчар, Каїн же хлібороб». «...Каїн приносив Господеві жертву з польового врожаю. Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його. На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн» (1 кн. Мойсея, гл. 4, 3—5). Каїнова хліборобська жертва (зерно і овочі) не сподобалися «Господеві Саваотові». І тому «Він» на Каїна «не споглянув».
5. Старі юдеї вважали, що кров — життя. І було в них переконання, що для Саваота-Єгови треба дарити життя, живе рідне життя, а не зерно «з польового врожаю». І вони (жорстокість це, ніжність чи дикість?) жертвували своїх улюблених дітей-первенців (синів і доньок) для свого «Господа Бога Саваота». Вони жертвували все, що було в них найдорожче. І вірили вони, що їхній «Бог Саваот» їм за таку велику любов і вірність дасть свої божественні дари. І дасть їм силу панувати над іншими народами.
6. «Галаадій Ефтай був чоловік хоробрий». Ефтай мобілізував юдеїв, щоб завоювати землю Аммоніївську. Перед походом він пообіцяв «Господеві Саваотові», що коли переможе аммоніїв і щасливо вернеться додому, то когось зі своєї рідні (жінку свою чи доньку свою) принесе в жертву: здійснить «всепалення».
«І двинув Ефтай проти Аммоніїв воювати з ними». «І побив він їх страшенно». «Як же прийшов Ефтай з Масифу додому, аж виходить на зустріч йому дочка його з музиками і танцями. Була вона в нього дитина єдина. Опріч неї не було ні сина, ні дочки. Побачивши він її, розірвав одежу на собі й промовив: Ой доненько моя»... (Кн. Суддів, гл. 11, 32-35).
7. Донька Ефтаєва відповіла: «Батеньку мій. Коли ти відкрив уста свої перед Богом, так чини зі мною, так як промовив єси». Вона (слухняна дочка Ефтаєва) «Просила тільки панотця свого: Дай мені ще два місяці пожити: піду я в гори та оплачу моє дівоцтво з подругами моїми».