"Рідна Віра є малою вірою чи великою — при яких обставинах Вона може стати великою вірою?"
- Рідна Віра тільки тоді буде великою Вірою, коли Її сповідники будуть здібні здійснювати великі справи. Тільки той уміє бути віруючою людиною, хто здібний в ім'я віри довершувати подвиги. Без великих подвигів немає великої віри.
5. "Учителю, визнаючи Рідну Українську Національну Віру, я став людиною вільного духа. Ніхто мене не лякає ні пекельними карами, ні, як писав Іван Франко, "попівськими тортурами".
Я вільний, і все ж — зневірений, бо бачу, що цей мій вільний дух не дає мені вільної України. Не дає мені особистого щастя. Робіть, Учителю, так, щоб вільний дух приносив волю Україні, а коли Україна вільна, то щоб він (вільний дух) давав їй силу".
- Побратиме, твій дух вільний, але він неактивний, не творчий. І тому він має малу вартість. І тому він тобі не дає особистого щастя.
Хтось десь, пригадую, у старих книжках з антропології писав, що "малороси — хліборобський народ неповороткий, вайлуватий, повільний у рухах".
Читаючи це, я був обурений. Я хочу, щоб мій народ був народом активним, бистроумним, винахідливим, рішучим, спритним. Коли з тих чи інших обставин (обставин тисячолітнього духовного рабства) такі корисні риси характеру в нас занедбалися, ми їх повинні свідомо виплекати, вивчаючи зміст нашого життя, суть нашого тілесного і духовного "я".
Ми повинні бути активним, діяльним, енергічним, тобто, великим народом, талановитим народом. Пасивність, збайдужіння, бездіяльність, громадська кволість, вайлуватість — це смиренне безталання. Ні, це щось більше — це традиційне нещастя!
Ми, рідновіри, змагаймося не тільки за волю нашого національного духа, а й за активність, вольовість волі національного духа, за його невсипущу творчу енергію.
Вільний національний дух подібний на поле, вільне, непорочне, неоране поле. Одні люди, працюючи на цьому полі, множаться і славляться. І своїм красивим життям дивують світ. А другі, розлінившись на цьому вільному багатому полі, дрімають.
Лінивство тілесно здорових людей — це хвороба, якою ніколи не хворіють достойні люди. Побратиме, ставши людиною вільного духа, вільно твори подвиги, корисні для народу. І цими подвигами сам себе ощасливлюй і ближніх своїх.
Вільний дух дає тобі право бути вільною людиною — умій активно, творчо, кмітливо і відважно цим скарбом користуватися.
Любиш силу? Сила наша тільки тоді буде сильною, коли ми навчимося все робити самі. Сила родиться під час щасливої натхненної тяжкої праці. Тільки той народ, який все робить сам, сильний. І вільний. Він сам утверджує самостійну силу свого "Я". Не кажу, що не можна користуватися кращими винаходами того чи іншого народу тому, що вони чужі. Можна, та треба робити так, щоб вони (чужі творива) були підпорядковані силі рідного народу.
6. І дипломатія — сила велика. Може б ми, рідновіри, звернулися до японців, арабів, жидів, індусів. Вони мають свої рідні віри, їм легко зрозуміти нас, рідновірів. Може б вони нам допомогли побудувати Святиню Дажбожу? Матеріяльно ми слабі. Що про це скажете, Учителю?
- Очевидно, ніхто не проти того, щоб отримувати допомогу від посторонніх сил особливо тоді, коли така допомога потрібна. І ми б від такої допомоги не відмовилися, якби не оте "якби".
Коли сильний помагає сильному — це значить пан помагає панові. У кожного з них залишається самостійне "Я" недоторканою святістю. Коли сильний помагає слабому — відбувається духовна, або матеріяльна домінація сильного "Я" над слабим "Я". Ми, рідновіри, не можемо дозволити, щоб будь-яка сила чужого "Я" домінувала над силою нашого "Я".
А тепер промовлю, Побратиме, до душі твоєї. Святиня Дажбога — це твоя совість, твоє духовне обличчя. Хочеш ти, щоб чужі люди позичили тобі совісти, позичили тобі духовного обличчя, щоб і ти був совісною людиною, щоб і ти мав духовне обличчя?
Святиня Дажбожа — це любов твоя, це твоє рідне шукання Бога. Хочеш ти, щоб чужі люди тобі позичили любови, щоб і ти був людиною здібною любити? Рідне шукання Бога — мати рідна.
Людина без своєї совісти, без своєї любови, без свого шукання Бога не є достойною людиною. Не позичаймо! Не позичаймо ні в кого в світі (ні в приятелів, ні в ворогів) ні віри, ні совісти, ні любови. Будьмо самі творцями святощів. І вони нас наснажуть могутньою силою. І світ визнає нас достойними людьми світу.
Віруючі, воістину великі віруючі люди, як знаємо з історії релігій світу, продавали свої хати, жили на воді й хлібі, і будували святиню, вірою своєю чаруючи людство.
Вони (воістину великі віруючі люди) вірили, що є добра смерть і є добре життя. Добра смерть і добре життя тільки там існують, де відбувається перманентна священна боротьба за утвердження на небі й на землі волі рідного "Я".