Святиня Дажбожа — Дім, в якому ми, рідновіри, сходимося, щоб мати Священну Годину Самопізнання. СВЯГОС — Священна Година Самопізнання. Є в світі встійнене переконання: коли хочеш пізнати Бога, людей, світ, пізнай сам себе — пізнай свою душу, пізнай свій рід, пізнай своє минуле. І передчуттям (інтуїцією) передбач хід свого майбутнього.
Ми, рідновіри, самі себе пізнаючи на Священній Годині Самопізнання, пізнаємо таїни життя нашого, пізнаємо правильний шлях до Бога, пізнаємо правильне розуміння і відчування Бога, пізнаємо радощі і смутки рідного народу. Ми не смиренні раби Божія, які со страхом і трепетом стоять на колінах перед жидівським кивотом, перед іконами (образами) біблійних жидівських праотців.
Ні, ми достойні люди — натхненники Божі, правдоносні лицарі Божі.
Я приніс науку, осяяну енергією священного світла Дажбожого. І ставлю її вище життя мого. Я їй підвладний. У ній славиться сила Неба і Землі. Я кажу: ми, українці, впродовж десяти століть були тяжко обмануті тими чужинцями, які вторгалися на наші землі, щоб нас робити щасливими, культурними, письменними, релігійними, справедливими. Досить!
Ми, рідновіри, не хочемо, щоб чужі люди праведні чи неправедні робили нас на нашій землі щасливими, культурними, письменними, релігійними, справедливими!
Ми, рідновіри, будемо щасливими тільки тоді, коли щастя самі собі здобудемо своїми руками, своєю зброєю, своєю мудрістю, своєю вірою і любов'ю.
Ми, рідновіри, будемо культурними людьми тільки тоді, коли ми самі свою рідну культуру творитимемо. І правильно освіченими людьми ми будемо тільки тоді, коли ми будемо освічені по-рідному.
І релігійними людьми ми будемо тоді і тільки тоді, коли наша рідна релігія родитиметься в наших душах сама по собі з наших почувань, з розуму нашого, з творчого життя нашого, з божественного світла Дажбожого. Родитиметься так вільно і так природньо, як родиться вільно і природньо в душі матері материнська любов. Тільки наша, нами утверджена справедливість, поробить нас справедливими людьми!
У вересні в 67 році у "Самобутній Україні" я писав: "У душах наших, як святе натхнення, визрівають хотіння мати Святиню Рідної Української Національної Віри. І ми її матимемо! Ми її побудуємо із божественних скарбів Української Віри в Єдиного і Всюдисущого Бога, що в нашому розумінні є Досконалістю світу. Ми її побудуємо з благородного вогню сердець наших, з нашої непорочної вірности Матері-Україні". І ми її побудували.
7. Мій сусід — активний рідновір, але дехто з рідновірів не високої думки про нього. Учителю, ми повинні високо цінувати усіх активних людей.
- Активність — дорогоцінна риса людського характеру. І я високо ціную активних людей. І хотів би, щоб їх було якнайбільше в рядах Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри.
Але у всіх випадках будьмо розсудливими: активність стає лихом тоді, коли вона не організована, анархічна, грубіянська.
Активність повинна бути продумана, цілеспрямована, культурна, благородна. І узгіднена з інтересами ОСІДУ РУНВіри. І спрямована для творення авторитету керівних органів ОСІДУ РУНВіри тепер і завжди. (Знаємо, що там, де немає авторитетного проводу, немає успіху, постає свавілля і поразка).
Активність, яка свідомо чи несвідомо, явно чи скрито шкодить справі розвитку Рідної Віри, не може нами цінуватися: така активність нагадує "ведмежу прислугу". Що таке "ведмежа прислуга"?
Наприклад, циган мав вірного ведмедя. Він (ведмідь) на базарі на залізному ланцюгу танцював під сопілку фокстрот. І за такі атракціони циган давав йому грудочку цукру. Під час спочинку заснув циган. Ведмідь помітив, що сіла муха на ніс доброму господареві.
Ведмідь вирішив убити муху, щоб вона не докучала сплячому. Лапою вбиваючи муху, він убив і господаря свого. Справа, як бачимо, не в активності, а в культурі і шляхетності активности.
РУНВіра хоч і основана на вірі Предків, та вважається вона наукою з новими поглядами на світ. І має Вона нове розуміння Бога. І Нею (святою РУНВірою) можна рідних людей чарувати і можна насторожувати: від чого це залежить? Тільки і тільки від культури мислення, культури почувань і культури активности.
МИ, рунвісти, хочемо, щоб народ шанував нас, любив нас. І ми хочемо, щоб нами гордилися наші діти, внуки, правнуки. Ми так хочемо тому, що ми любимо самі себе.
8. "Це ж самолюбство, нескромність. Ми повинні всюди підкреслювати, що ми самі себе не любимо. І для нас байдуже — любитимуть нас наші потомки чи ні. У нас, рунвістів, є самолюбство, самовпевненість, самопохвали. І дехто бачить в цьому формування нового характеру людини української. Учителю, які Ваші в цій справі міркування?"