Выбрать главу

На українському Дереві Життя мають право рости українські овочі: тільки і тільки при таких обставинах українці будуть духов­но здоровими людьми, будуть по-україн­ському вільні. Духові Українського Життя найвластивіший дух української Волі, у змісті якої проявлені самобутні притаманності вдачі української.
1-б. Мета. Мета — діловитість, цілеспря­мованість, пляновість. Є обдаровані люди, але їхня обдарованість подібна на пустоцвіт: вони не мають чіткої, до найменшої детальности уявленої Мети.
Мета основується на обов'язкові й відпо­відальності. Не кожний обдарований володіє цією достойністю. Мета — замисел, намічене завдання. Тим, які понад все ставлять слово, кажу: слово безплідне, якщо воно не має Мети. І воля без Мети — нещастя. Волю треба запліднювати Метою.
Особиста мета стає щасливою, коли вона не шкодить Вітчизні. І про це треба знати кожному синові народу. Людина сильна силою свого народу: людина не може розвиватися, утративши зв'язок з людьми.
Знаємо з історії: вторжники, поневоливши народ, не кажуть, "ми поневолили". Вторж­ники вживають філософію обману, кажучи: "ми освободили". І, очевидно, карають тих, які "не хочуть бути визволені". Визволеним часто дається на папері воля слова, але їм забороняється мати Мету.
Поневолені мають право говорити про волю, співати пісні про волю, але їм заборо­няється волю по-рідному осмислювати і за неї боротися. Невільникові прививаються невіль­ничі розуміння понять: неволя називається волею, бідне життя — багатим, чуже — рідним, зрада — достойністю, рабське виснаження — змаганням за здобуття стахановської медалі.

Людина, прямуючи до Мети, повинна переборювати лякливість, нерішучість, сумні­ви, маловірство, замилування до сумнівних розкошів. Людина великої Мети несе камінь великої праці "на гору круту, крем'яную". "Несучи вагу ту тяжкую", вона не нарікає на тих, хто з неї глумиться. Вона вміє, затаму­вавши біль, співати пісню перемоги. Вона вміє вірою в перемогу сама себе наснажувати новими силами. Вона згорає на дорозі до Мети, або приходить до неї, чаруючи людей і обезсмертнюючи ім'я своє.
"Я старий уже, мені не хочеться співати пісню перемоги. Дні мого життя пораховані". Тішся, що твої сини, внуки співають пісню перемоги, якої ти їх навчив. Тішся тією славою, яку ти їм передав.
Тішся, що твоє постаріле тіло омолод­жу­ється: твоє життя в житті твого молодого пле­мени. А коли ти життя прожив у збайдужінні (у самолюбстві) — не жив для народу свого, а тільки для благ свого неповноцінного "я", то ти правий — дні твого життя пораховані.
Людина Мети не приятелює з людиною говорення для говорення, зітхання для зіт­хання. Людина Мети великої і світлої своїм ім'ям звеличує ім'я Вітчизни своєї. Велична Вітчизна звеличує людство. Людство, нат­хнен­не людьми великої Мети, здібне йти до нових і нових звершень. Воля без Мети — дитина без майбутнього.
1-в. Відвага. Відвага — сміливість, без­страш­ність. Смерть не лякає тих, які її не бояться. Хто має хотіння відважно померти, той має приємне життя. Хто постійно жу­риться, щоб не померти, той осмертнює життя своє.
Лякливість — негативна риса людського ха­рактеру. Відважність — позитивна риса люд­сь­ко­го характеру. Відважні люди також лякаю­ться, але вони вміють лякливість перемагати вірою в себе, силою своєї вольовости.
"Відвага для юнаків і дівчат, а я вже бабуся. Пораюся на кухні, на вгороді, де Відвага не потрібна". Тішся, бабусе рідненька, відважними внуками, розкажи їм про свою відважну молодість, щоб вони з тебе брали приклад, гордилися тобою. І знай: праця на кухні тяжка, тяжку працю здібні виконувати тільки відважні добротні бабусі. Будь від­важною бабусею!
Відвага — прикмета щасливої душі. Лю­дина, віддано й розумно закохана в Відвагу, звідує таїни щастя людського. Хвилювання відважних не всім зрозумілі. У древні часи історії людства відважні люди були про­голо­шені богами. Відвага вважалася прикметою божественности.
Відважні люди спокушені небезпекою — вони люблять небезпеку, щоб її роззброїти, перемогти. І в перемозі знайти першоякісну поживу для душі своєї: найвищий чар приємности. Серця людські завжди належали відважним. І особливо тоді, коли Відвага квітнула сяйвом благородности. Відважна воля і ляклива воля ніколи не сиділи поряд. Відважна воля — вогонь. Ляклива воля — дим.
Відвага і лякливість можуть бути як дар спадковости. Дітей лякливих треба вихову­вати в дусі любови до Відваги. Природі людській більш властивий дух відважности, ніж лякливости. Людина тоді, коли освоїла вогонь, відчула свою перемогу над тваринним світом. Відчуття перемоги їй дало віру в себе — з віри в себе родиться Відвага.