(Усе, що рідне єству твоєму, усе, що увіковічнює рід твій, усе, що обороняє незалежність і небайдужість твого "я", усе, що зріднює тебе з родиною твоєю, з Батьківщиною твоєю, в ім'я якої ти облагороднюєш зміст життя свого, усе, що ознаменовує твої світлі навики і закони твоєї поведінки, є твоєю рідною святістю).
Ощасливлюй сам себе: своє особисте "я" узгоджуй з "я" громади, до якої ти належиш. "А от я інакше розумію незалежність і узгодженість "я": як я незалежний, то чому маю себе взалежнювати від громади і Батьківщини? Незалежне значить не залежне!" Помиляєшся, сам собі шкоду завдаючи, пам'ятай: незалежне "я" може свою незалежність оборонити тільки залежністю від "я" рідного народу, рідної громади, рідного провідника.
Ти вийшов з тіла і душі народу — ти є тілом і душею народу. І ти, обороняючи свій народ, свою громаду, свого провідника, справді обороняєш сам себе, обороняєш незалежність свого "я": узгоджуєш своє "я" з вічністю "я" народного, вічнієш ти!
Людина без людей не могла б стати людиною. Якщо ти цього не розумієш, то твоє "я" неправильно розвинене, твоє "я" живе неузгоджено з "я" твого народу. Очевидно, таке занапащене "я" стає незалежним від "я" народу свого, тому що воно не має майбутнього: йому призначений відхід у безвість.
Неузгоджене "я" ("я" незалежне від долі народу) утрачає зв'язок з своїм минулим, сучасним і майбутнім: утрачає зв'язок з своїм животворним коренем — з єством народу. Дерево, яке втратило зв'язок з коренем, стає погноєм для того дерева, яке живе узгоджено з коренем своїм.
Узгоджене "я" думає, що має зробити для свого майбутнього — для вічности своєї у вічності пам'яти народної. Узгоджене "я" живе, щоб щасливитися, приносячи користь Вітчизні: таке "я" є частиною сили, частиною слави і вічности Вітчизняної, навіки воно закарбовується у житті роду, родини, громади.
Узгоджене "я" змістовне самобутньою незалежністю, виявами небайдужости, багате світлими почуваннями: любов'ю до природи і її пісень, любов'ю до вартісного слова, чистої совісти. Узгоджене "я" розважне, самоопановуюче, роздумуюче, питаюче себе: яка я людина? Що в мені добре і що в мені зле? Чи в добрі моєму все добре, чи в злі моєму все зле?
Чому одні люди люблять в мені те, що зле, а чому інші люди люблять в мені те, що добре? З якими людьми я повинен приятелювати? Умію я, приятелюючи, дарувати приятелям добрий настрій? Чи може люди не люблять зі мною приятелювати, вважаючи мене дрібничковим, прискіпливим, нетактовним, залюбленим в обмеженість свого обивательського "я". Чи може мій вигляд (мій одяг, взуття, моє обличчя) неприємний для ока людського? Які мої судження про себе правильні, а які — хибні?
Узгоджене "я", щоб мати щастя, старається ближчим дарувати щастя. Ідучи в гості дарує приятелям усмішку, порозуміння, злагодженість, приємне слово, співчуття, виховану шанобливість, обадьорення.
Узгоджене "я" не знецінює те, що ближчим подобається. Не накидає ближчим свого погляду на смак, красу, моду. І не показує пихатої самовпевнености. І не нервується, виявляючи хотіння почати суперечку.
Узгоджене "я" не обмовляє, не принижує себе надмірно високою думкою про себе, про свої знання, заслуги, досвіди, уміння. І не ставиться зневажливо до рідних авторитетів. І не проявляє байдужости до слабих, бідних, скривджених, осміяних людей. І не проявляє солодкої улесливости, зухвалої зарозумілости. І не вважає себе знавцем усього. І не приятелює з ворогом Вітчизни рідної. І ніде не зловживає гостинністю, не об'їдається і не обпивається. І не забирає в приятелів часу на дрібничкове, порожнє, довге, нудне, стомлене, беззмістовне балакання.
(Балакун любить про якусь справу довго говорити, на ділі ж не думаючи її виконувати чи спричинитися чимсь виконанню. У такого говоруна слова сипляться, як полова. Шукати в них толку не треба, ставитися до них поважно не треба).
Узгоджене "я" знає: отримує той, хто дає, і тому завжди прагне ближньому щось дати, чимсь помогти, чимсь потішити, якусь приємність зробити. Узгоджене "я" має рідну віру в себе і свій народ. Віра в себе — таїна життєвих успіхів. Але вірити в себе (бути певним у себе) без доведень, що віра в себе дає користь, значить мати пустоцвітну віру. Вір у себе, довершеними ділами свою віру перевіряючи і зміцнюючи. Віра в себе має основуватися на знанні себе, на вимогливості до себе, на практичній перевірці здібностей і спроможностей своїх.
Віру в себе повинна людина творити, працюючи над удосконаленням свого "я", над поглибленням його змісту, над розвитком його здібностей. Вір у себе, перемагаючи перешкоди і радуючи ближніх своїх. Твоє "я", з достойністю входячи у світ "я" ближніх твоїх, самообезсмертнюється. Коли ти успіх здійснюєш, завдаючи біль ближньому своєму, успіх твій не принесе тобі щастя. Коли ти почав здійснювати справу з думкою, що з неї нічого доброго не вийде, ти її добре не виконаєш: віра в гірше погіршує справу.