6-б. Співпереживання і Жертовність. Любови немає там, де немає Співпереживання. Любов — це турботливе ставлення людини до людини: турбуюся, бо люблю; люблю, бо турбуюся. Щасливо залюблені ті, в яких співчуття і Співпереживання випромінюються з сердець, і чуються в слові, в інтонації слова, в погляді, у виразі обличчя.
Щасливо залюблені мають весну в серці в усі пори року; між ними є рівність у почуваннях. Немає прагнень одного "я" панувати над другим "я". Жінка не є служницею чоловіка. Жінка — Друг. Другом бути тяжче, ніж служницею. Є жінка, яка воліє бути служницею в того мужа, який її вірно і ніжно любить, і за служіння обдаровує добротою.
Жінка-друг бере на себе велику відповідальність, половину родинного тягару. "Я рівною хочу бути", — каже жінка. І муж відповідає: "Я тільки цього від тебе й хочу. Іди зі мною, будеш мішки носити, картопля вже обсохла". І жінка в ім'я рівности, піднімає мішок тяжкий. І чулий муж каже: "Ні, жіночко, я муж (мужність), а ти жена (життя). Ти готуєшся народити мені сина, доню. Твій жіночий труд тяжкий по-жіночому, мій чоловічий труд тяжчий по-чоловічому. Між нами хай буде рівність душевна, однаковою любов'ю любімо себе. Дбай про моє здоров'я так, як я дбаю про твоє: це й буде нашою рівністю. Не піднімай тяжких мішків".
Так є: що та рівність між чоловіком і женою варта, коли між ними немає Співпереживання? Не рівність, а вільність має бути, незалежність. Той, хто чується залежним, стає нервовим, нещасливим, пригнобленим. Є в нашому народі пісня: одружився і зажурився, і мискою, й колискою. Одруження — не журба, а приємна турбота: муж має з жоною думати про миску і колиску.
Коли одружуються двоє байдужих самолюбів, щасливого родинного життя у них немає. Він в ній бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. Вона в ньому бачить все тільки зле, а в собі бачить все тільки добре. І вони живуть разом, самі себе пригноблюючи: у них мало ясних днів. Їхні серця скупі на щире слово. Їхні обличчя скупі на щиру усмішку: у них душі скупі. Скупі душі ніколи не були щасливими.
У щасливому подружньому житті потрібна душевна близькість, спільність поглядів на любов, на життя, на віру. Є люди, які любляться, але говорять один одному слова грубі, зневажливі, неприємні. Це означає, що у них невиховані душі. З грубих душ випромінюється груба любов. Краса і глибина любови залежить від вдачі людської. Удача самолюбна має мілку любов: самолюбство перешкоджає відчути красу і щастя любови. Справжня любов там, де зворушена, трепетна душа, високі почування.
Усі хочуть мати любов у подружжі. Любов між мужом і женою щасливішає і міцнішає там, де є спільна віра, спільна мета. І головне: відсутність сварливости, образ. Є чоловіки, яким тяжко догодити: усе для них не так, а як — то часто вони й самі не знають, бо думки у них швидко міняються, і жінки такі бувають. І ніхто з них не винуватий: причина та, що вони є людьми неповноцінної вдачі. Вони бувають лагідними з приятелями і з чужими людьми, а в родині поводяться як грубіяни: така неповноцінність людська народжена неправильним вихованням.
Відомо, що щасливіше подружжя те, в якому муж і жена мають однакову групу крови, або близькі групи. Наприклад, "О" і "О", "А" і "А", або "АБ" і "Б", "Б" і "Б". Знаємо: жартівливість, веселість, замкнутість в собі, пристосованість до різних умовин життя є притаманністю тієї чи іншої групи крови.
Є двоє: вдача весела, яка навіть у прикру хвилину вміє всміхнутися і наснажитися вірою в прихід кращої хвилини, і вдача понура, яка навіть у радісну хвилину не вміє радіти і не має надії на прихід кращої хвилини. Їх може об'єднати хвилева закоханість (любов з першого погляду), та узгідненого подружнього життя вони не матимуть.
Молоді люди повинні вміти відрізняти закоханість від любови. Миттєва закоханість мілка — миттєво закохалися і миттєво розкохалися. Закоханість переходить у любов (кохання) тоді, коли переходить у дружбу. Дружба зміцнює любов.
Двоє людей стають друзями тоді, коли у них одна віра, одне розуміння життя, оточення, одне відчування любови до рідного народу. (Коли у закоханих немає любови до рідного народу, вони вважаються людьми байдужими: я вже говорив, що байдужі люди — дрібничкові самолюби. Їхнє життя мало одухотворене).