Є такі родини, в які вторглися спритні, дуже влесливі релігійні душохвати — релігійні постійні сварки руйнують дім рідних душ.
Хто в цих релігійних сварах правовірніший? Той, хто має рідну (самобутню) віру. Бо ж рідна віра — духовна воля, непідлеглість чужим святощам і поняттям. Що треба звати скарбами рідної віри? Оте все, що в твоїй душі святе (любов до Вітчизни, рідне поняття Бога, самобутні родинні святощі (обряди, правила) вільне самовдосконалення, віддана любов до мами і тата, є твоєю рідною вірою. Ніколи, ніколи, ніколи чужу віру не став вище рідної, не принижуй своє єство!
Кожна людина жадає вічної любови: яка вона? Вічна любов подібна на вино: вино, старіючи, міцнішає, дорожчає. Є подружжя, які, чим довше живуть, ділячи радощі і смутки, тим більше залюблюються одне в одного. Їм сподобалося спільно все переживати. Їм сподобалося жаліти себе, поважати, ласкати, оповідати один одному про почуте і побачене. Їм приємно спільно на щось гніватися і спільно щось обожнювати. І в цьому проявляється розкіш душевної краси, багатство вічної любови.
Я бачив вічну любов: ідуть вулицею двоє стареньких. Він дбайливо її тримає під руку: так, як наречений наречену. Вона щось оповідає і, повернувшись, усміхнеться синіми поморщеними устами. На усмішку він відповідає усмішкою, у лівій руці тримає кошик з купленими харчами. Ідуть люди вулицею і їм стає на душі приємно, що такі старенькі люди ставляться ніжно до себе, достойно, співчутливо. Старенькі дарують молодим радість вічної любови.
А ось інших двоє стареньких: у них не життя, а море страждань. Вона в'їдливо каже: "Вік прожила, від тебе ніжного слова не почула. Усе кричав: а ти сяка та перетака. Висушив ти душу мою, сякий ти сину. Та щоб тебе трясця взяла, до чужої жінки де в тебе ті й ласки беруться".
Він відповідає: "Мовчи, дурна бабо, дівкою вже не будеш. Усе життя мені торочиш, що вариш та переш. А забуваєш: коли б не працював, то не мала б що варити і прати. Де я тебе взяв таку надокучливу?"
І ці старенькі добрі люди, але зневажливо, жорстоко вони ставляться самі до себе. Вони самі свої душі пригнобили словами докірливими, образливими, дрібничковими. І діти їхні і внуки гіркоту в душі мають, що дідусь з бабусею постійно війну мають, і не думають про мир.
Родина, в якій за дрібнички починається сварка, дрібничкова, невихована. Не розуміє, що там, де є прагнення іти до великої мети, про дрібнички думати не хочеться. Не можна погодитися з думкою, що сварка там, де злидні, а мир там, де розкіш, багатство.
Бездіяльні люди найсварливіші. Вони завжди люблять бути там, де сварки; вони сваряться пристрасно і безтолково. Витративши енергію на сварку, заспокоюються, і їм стає легше, і почуття у них таке, ніби ними довершене діло дає їм право на заслужений відпочинок.
Не кажу, що в родині не повинно бути жодних сварок: на світі мало досконалих родин. Сварки є майже в кожній родині, але нещастя не у сварках, а в способі сваріння. У культурних людей сварка культурна: незгоди, розбіжності в поглядах, розпач, спричинений невдачею, помилкою, злагіднюються.
Він і вона сваряться: є поважна причина посваритися. Але вони не вживають вуличних слів. Їхня сварка подібна на гостру суперечку, у якій немає дрібничкових причіпок, погроз, глумливих насмішок, немає хотінь повністю спалити міст приязні. Вони сказали все, що мали на серці, вибачилися, простили провини, обмінялися усмішками, не лишили на душі отрути, яка гнобить здоров'я.
Чому між ними не розгорілася така сварня, що хоч тікай світ за очі? Вони вміють самі собою володіти, уміють не падати в розпач, у прірву запаморочливого гніву, стемнілого самолюбства. Вони вміють під час сварки якнайчастіше вживати слово "ми" і обминати слово "я". Там, де він і вона під час незгоди ставлять свої "я" вище "ми", розумного виходу з сварки немає.
Найбільш клопітливих вчинків (навіть трагічних) робить людина у хвилину глибокого потрясіння (збудження, хвилювання, обурення, ревнування). І потім, шкодуючи, думає: треба було бути спокійнішим, розсудливішим. Зроблену помилку тепер тяжко виправити: собі і ближньому завдані душевні рани.
(Особливо неприємні ті люди, які чинять у громаді сварку, уживаючи образливі слова, погрози. Як поводитися, потрапивши у громаду розсварених? Коли чуєш сварку, рятуй сам себе: не дозволяй, щоб гнів розсварених вторгнувся в душу твою. Зберігай почуття душевного спокою, сам себе словом своїм лікуючи: "Я щасливий, бо я не гніваюся; я розумний, бо я не гніваюся; я добре здоров'я охороняю, бо я не гніваюся").