Людина, яка поспішає, постійно відчуває втому. Втома постає з двох причин: неправильне користування власними силами і нервова збудженість, напруженість, спричинена поспіхом.
"Тепер такий темп життя: не поспішатимеш, відстанеш від життя". Швидкість і поспіх не те саме. Працю можна виконувати швидко, але з душевним спокоєм: без поспіху, напруження. Поспіх ніколи не був розумним: багато помилок постає там, де є квапливість.
Є цікаве те, що темп життя творять ті люди, які інших підганяють, а самі зберігають душевну і тілесну рівновагу. Поспіх (і особливо з нервовим напруженням) не збільшує темп життя, а сповільнює: появляється неправильне серцебиття, стреси, неправильне травлення.
Людина має право міняти обставини, робити на них вплив. Енергія людини вичерпується не працею, а порушенням ритму (узгодження) життя. Людина збудована міцно: може витримувати великі духовні і тілесні навантаження, коли є чергування між працею і відпочинком, між тілесною працею і духовною. І є правильний розподіл часу, вміння втілювати в життя Сім Законів Правильного Життя.
7. Правильна Віра має Природне Народження, Блаженне Розуміння і Правильне Призначення.
Санскритське слово "віра" значить "відвага", "натхнення", "подвиг", "людина", "провідник", "віра Індра" (відважний Індра), "віра Вішну" (відважний Вішна). У "Рик Ведах" слово "віра" значить "люди", "людство". У "Магабгаратах" — "віра" значить "муж", "чоловік". Найвизначніші боги і сини у "Ведах" мають ім'я Віра, що означає "героїчний", "натхненний", "володарський", "благородний", "досконалий", "добродушний".
Ми сьогодні вживаємо слово "героїзм", у ведійському санскриті слово "віратва" значить "героїзм", а "віраврата" — "відважне" (вірне поводження), "вірая" — "з відважністю", "з вірою". У "Рик Ведах" слово "віра" означає "доблесть", "сила", "мужність", "справедливість", "наснага", а "вір'якрита" — "криття, роблення з відвагою, з впевненістю".
Староіранське (авестійське) слово "вар" значить "вірити". Ми кажемо "віра", латинянин — "реліґіо", грек -"тріскія", ірляндець — "ірес", данець -"ґаддінст", литовець — "тікиба", богемець — "віра", поляк — "реліµія". Мати Лель і Тато Орь вважали, що вірити — значить проявляти відвагу, мужність, послідовність, певність, бадьорість, натхненність.
Людина боязлива, байдужа, нестійка вважалася невіруючою. Знаємо, що з тих чи інших причин слово приймає нове значення. Наприклад, слово "краде" у часи Святослава Завойовника означало "розважається", "бавиться", "жартує" (підкрадається, підкрався). У санскриті слово "крід" значить "розважатися", "гратися", "веселитися". (У цьому треба й шукати обряд "викрадання дівчини").
Історія віри — історія Людства. Сумеріянська віра — історія Сумерії. Єгипетська віра — історія Єгипту. Українська віра (рідна) — історія України (Руси). Не можна відділити історію Індії від історії Індійської віри. Історія Японії — душа Японської національної віри (шінто). Якщо "віра" (за твердженням Маркса) є "опієм" значить історія Людства -опій, і в тому числі й марксизм.
Атеїсти вважають, що у вірі "висловлене безсилля людини перед природою, невпевненість людини у завтрашній день", "безпорадність людини перед стихійними соціяльними силами", "віра отруює свідомість віруючих", "віра є одним з видів духовного гноблення народу", "релігія — служниця пануючого клясу", "страх створив богів". Я завжди кажу, що справа не в релігії, а в природі релігії, в її суті і призначенні.
Первісна людина вважала Сонце Богом не зі страху. Людина обожнювала ту Силу, яка їй давала світло, тепло, радість, щастя, тобто — життя. Людина обожнювала Сонце, не страхаючись Сонця. Вислів "страх створив богів" безпорадний, безсилий. Людина не створила Сонця. Сонце хвилювало людину. І людині хотілося славити, любити, обожнювати Сонце, чудуватися сонячною величністю.
Віра була тоді, коли ще клясів не було, не було держави, не було хотінь в людини експлуатувати людину. Без віри людина не могла б духовно розвиватися. Віра — сукупність людських спостережень, навиків, понять. У Вірі наснажувався многотисячолітній життєвий досвід, створений племенем. Члени племени, збагачені досвідом, знали, як їм ставитися до себе, до дітей своїх і дідів, до оточення і ворогів.