Выбрать главу

Блаженновіруючою людиною є та людина, яка має в своїй душі свою віру (рідну віру), з жодної чужої віри не глумиться, і жодною чужою вірою свою душу не заповнює.
Я кажу: внуче Дажбожий, не дозволяй жодному душоловові вторгатися у царство твоєї душі, у святиню твого "я". Дажбог тобі дав життя і Дажбог дав тобі душу, щоб у твоїй душі була твоя віра, віра природня -самонароджена! І так довго, як у твоєму "я" царствує духовість твого "я", блаженствуй — світ належить тобі і ти світові, ти є ти!
Удосконалюючи свою віру, ти удоско­налюєш свою вдачу, культуру своєї духовної енергії, своє вільне розуміння і відчування Бога, свій самобутній шлях життя, своє хотін­ня бути собою всюди і завжди, о, які блаженні закони життя в Блаженному розумінні віри! Їх треба свідомо, часто повторюючи, засвою­вати — впроваджувати у стиль життя.
7-в. Правильне Призначення віри.
Живу — значить володію тілесними й духовними силами. Призначення віри — берегти рідний спосіб життя, берегти кращі надбання прадідів, дідів, батьків, берегти народ від чужої віри (чужого стилю життя), щоб мати краще самоволодіння.
Призначення Віри — розвивати в народі самобутність, духовну повноцінність і неза­леж­ність, учити вірних вірності. Вірний той, хто не зраджує батьківської віри. Українці, які вважають себе християнами, неправильно розуміють Христа. Христос не вчив зрад­жувати батьківську віру.
Христос не вчив висміювати батьківську віру. Рахеля — дочка Лабана і жінка Іакова дорожила рідними богами, берегла їх. Христос не глумився з Рахелі і Іакова, звучи їх ідолопоклонниками, хоч і знав їхню любов до ідолів. Христос удосконалював батьківську віру, і ті, які його погляди поділяли, звалися (на честь його) християнами.
Призначення рідної віри — плекати в народі духовну бадьодість, зрідненість, виховувати в народі любов до життя вільного, любов до Вітчизни незалежної від чужих релігій, сві­тоглядів, догм, політичних і соціяльних зако­нів. Народ зобов'язаний боронити незалеж­ність Вітчизни так пристрасно, як пристрасно людина сама себе боронить від злодія, який вторгається в її дім.
Чужа віра, яка вторгається в народ, має неморальне призначення: відохочувати народ від рідних обрядів і заохочувати народ до чужих обрядів, щоб в народі не було відпор­ности (здатности) чинити опір чужій духо­вості. Чужа віра учить відрікатися від рідного стилю (способу) життя.
Чужа віра показує в неправильному вигляді рідну віру, щоб народ утратив пошану до себе і благоговів перед чужою святістю. Там, де знеславлюється рідна віра, знеслав­люється душа народу і нав'язується народові чужа віра (неприродня, невластива вдачі народній). Той, хто переслідує народні обря­ди, звичаї, насилує народну совість. Свобода совісти є тільки у вільній державі.

Чужа віра має призначення плекати в народі збайдужіння до рідної духовости і рабське підпорядкування канонам, догмам чужої духовости. Віровідступником є той, хто зрадив рідну (природню) віру батьків своїх.
Призначення віри — дбати, щоб не було двоєвір'я, двоєвір'я — духовний обман народу. Форма рідна (національна) — вишивки, писан­ки, щедрівки, колядки, зміст чужий (єруса­лимсь­кий, католицький, візантійський, лєнін­ський).
Призначення віри — дбати, щоб народ мав упорядковану душу (цілісну вдачу), повно­цінну духовну культуру, тобто, щоб мав свою форму і свій зміст культури. Щоб українець був українцем по походженню і по вірі. Знецінюють рідних людей ті, які Христа одягають у вишивану гуцульську сорочку, не питаючи Христа дозволу на це. Вони Лєніна прикрашують полтавськими вишивками: рідне оздоблення чужого змісту.
Призначення віри — плекати єднання наро­ду. Єднання народу квітує і міцніє там, де звич­ки добрі (утверджені вільним життям) освя­чуються, стають обрядністю, законом, стилем життя. Обрядність, рідна по формі і по змісту, творить врочистий настрій, єднає спільноту. При­значення віри — плекати нові звички і вдо­ско­налювати ті старі, які є світлими, корисними.
Звичка — спосіб поводження людини, на­роду, досвіди, набуті життям поколінь. По звичках пізнається вдача народу. Є в нашому народі вислів: "Людина з поганими звич­ками". Звідки вона їх взяла? Людина, щодня п'ючи горілку, звикає до неї і стає рабом поганої звички.
Муж, прийшовши з праці, цілує жену і ді­тей: до благородної обрядности він звик. Не­має людей без звички: є десятки різних звичок. Звичка бути охайним, звичка бути ввічливим, звичка бути точним, звичка бути послідовним, звичка бути самоопанованим, звичка бути мо­ральним, звичка бути вірним, звичка не об'ї­датися, не лінуватися, не уникати обов'язків, не обмовляти, не вживати образливих слів, не бути жорстоким.
Добрі звички вкладаються у нервову систему. Є правильний вислів: "Звичка — друга вдача". Як збагатитися корисною "другою вдачею"? Багато разів повторене поступово засвоюється — стає звичкою. Звикла людина о 7-й ранку вставати. І їй вже й будильника не треба. Звикла тримати порядок у хаті: і дивується, що інші звикли жити в неохайності.
Людина, збагатившись звичкою, виконує дію без роздумів і вольового напруження, але свідомо. І каже: "Мені легко, я звик". (Від­викни від лихих звичок, привикни до добрих: покращає життя твоє, поздоровішаєш, від­чуєш впевненість в себе).
Добрі звички — шляхетні скарби кращих людей. У Европі таких людей звуть духов­ними аристократами. Добрі звички людині потрібні, щоб життя зробити змістовнішим, красивішим, вартіснішим. Людина при допо­мозі доброї звички ту чи іншу працю виконує легше, краще й швидше.
Добрі звички — чесні вартові здоров'я нер­вової системи. Злі звички — нервове висна­ження людини, предтеча хвороб і безпорад­ного життя. Змінити спосіб життя значить змінити звички, змінити стиль поведінки. Коли ти вмієш сам себе змінити (змінити злі звички на добрі), значить ти вмієш володіти собою, вмієш користуватися волею, умієш бути майстром свого життя.
Добрі звички треба поглиблювати, скріп­лювати, покращувати — втілення в життя добрих звичок вважається самопізнанням і самовдосконаленням. Є люди, які своє життя зруйнували своїми лихими звичками, кажучи — така моя доля. Погані звички — ворог людини, від якого гинуть навіть розумні люди, при­родою обдаровані.
Погані звички людина придбала, маючи неправильне виховання, неправильний спосіб життя. Боротися з поганими звичками тяжко — але іншого виходу немає. Злі звички треба викорінювати. Кожну звичку можна при хотінні — при наполегливій силі волі змінити.
У великого народу велика віра. Хто має малу віру, той її зовсім не має. Тільки велика віра є вірою. Велика віра — велика наснага. Брат-чужовір, який каже, що вірить не тому, що вірить, а тому, що звик, віри не має. Він рабську звичку називає вірою. Розуміння віри у нього рабське: він є рабом по вірі.
Заповідаю: розумій і люби Бога по-рід­ному; не поклоняйся чужоземним поняттям Бога; самовдосконалюй розум, душу й тіло; вір у себе; люби родичів своїх; виховуй дітей своїх у дусі рідної віри; шануй духовність предків своїх; шануй свята рідної віри; не самозабувайся на чужині; не обмовляй; живи для добра Вітчизни; будь правдивим свідком; обороняй свої скарби і не привласнюй чужі; не люби ворогів народу свого — не будь рабом; не лишай в біді приятеля свого; не зневірюйся; люби дітей свого і чужого народу.
І, провинившись, кажи рідній владі: краще бути покараним законами Рідної Української Національної Віри, ніж обласканим законами чужої віри.
Закони РУНВіри карають того, хто сам себе зрадив: карають, щоб зрадник сам до себе повернувся, сам свою волю боронив.
Закони чужої віри карають того, хто рідне любить більше, як чуже, хто рідному служить більше, як чужому, хто рідну мудрість цінує більше, як чужу, хто рідне розуміння Бога приймає, а чуже залишає. Посвятити себе РУНВірі значить мати найвеличніший шлях самопізнання і самовдосконалення.
Щоб правильно зрозуміти Сім Законів Правильного Життя, треба знати "Мага Віру". Треба свідомо володіти собою всюди і завжди, збагачуючи життя добрими звич­ками, прави­льним мисленням, правильним хотінням, пра­вильним виконанням, правиль­ним ставленням до себе і оточення, прави­льним харчуванням, правильною любов'ю, правильною вірою.