Грек-митрополит пам'ятає походи Олега, Ігоря, Святослава. І він всією душею ненавидить Україну (Русь). І він тепер, як верховний духовний провідник України (Руси) — ставленик імператора і патріярха Візантії, має мету: при допомозі віри Христової зробити з українця-русича смиренного раба грецької віри православної.
Князь, щоб у Києві поговорити з греком (митрополитом — верховним владикою охрещеної України-Руси), йде з тлумачем.
Грецька мова стала в Києві мовою святою. Мова ослов'янщених болгар стала в Києві мовою церковною. Мова українська (русичівська) стала в Києві мовою третьорядною, холопською, поставленою в принизливе становище.
(Якщо мова — душа народу (і так є — бо немає мови, немає народу), то тоді хрещення скривдило душу народу. Образило гідність і розум народу. Чужу мову (грецьку, болгарську) в Києві хрестителі проголосили "мовою Божою, святою, церковною", а українську мову (душу народу) хрестителі поставили в становище мови приниженої, знеціненої, холопської, о, жорстокі архиєреї, не маючи національної моралі, ви хрещення проголошуєте справою принесення культури, світла, Божої істини в Україну (Русь), і не бачите тяжких ран, які завдало хрещення душі Українського народу).
Щоб українець (русич) мирно жив у православній покорі, жив без віри в себе і без національної мети, треба знищити, треба спалити всі святощі рідної віри України (Руси).
Він (українець-русич), утративши рідні святощі, всиротиться. Не знатиме, хто він, ким і чому поневолений. Він буде в неволі стогнати. Він буде нарікати на долю. Він буде сміло й по-анархічному бунтуватися, але він ніколи не покращить долі своєї, бо душа його контрольована греком-митрополитом "всея України (Руси)".
Українці прийняли віру християнську від лютих ворогів. Віру прийняли, а волю — утратили. І, як тільки піднімуться, як пробуджені велетні, щоб волю здобути, зразу треба йти на сповідь, і грек-митрополит у Києві їх висповідає, і вони знову вертаються до ярма. Що є? Їх переконано, що віра православна — головна ціль для християнина. У них приспана національна ціль, до якої б вони могли свої могутні сили спрямувати.
Духовний раб, утративши здібність бути собою, каже: "Коли для греків грецька православна віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для римлян римська католицька віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для москвинів цар москвинський добрий, то й для українців він добрий".
Виходить так: коли грек каже українцеві, що грецька мова свята, а українська мова — холопська, і, коли для грека так вигідно, то чому українцеві має бути невигідно, греки і українці — люди однієї віри грецько-православної.
Духовний раб, обиватель, "торжествуючий хам", легкодухий "хохол" — каже: "Хоч горшком назви, тільки в піч не саджай". Він не зносить Рідної Віри, він любить бути там, де надійний хліб, чарка, панахида, парахвіяльні мироносиці. Він уникає національних обов'язків, бо вони непоплатні. Він боїться смілого українського духа, бо з ним боряться москвини, попи, нігілісти, і він не хоче псувати з ними відношення. Він каже: "Коли іншим християнська віра помагає, то чому нам — ні? Мій син у Москві комуністом, поплатну працю має. Коли москвинам комунізм добрий, то й для мого сина — добрий. Коли мій син не знає української мови, то й не треба, безпечніше життя матиме". Така дрібнокорислива, низькопробна, пристосуванська, заробітчанська мораль у цього ворога Рідної Віри.
Він сміється, що в жида є жидівська віра, і дивується, що "всі" є християнами, а жид не хоче бути християнином. Чому жид не хоче бути нежидом?
25. "Значить є пани-християни і є раби-християни? "
- Греки-митрополити (високопреосвященні владики (володарі) України (Руси) забороняли українцям-монахам у Києво-Печерському монастирі мати українську друкарню. Вони віру Христову використовували для закабалення і тримання в темноті українців (русичів). Вони знищили старі священні письмена України (Руси), писані до 988 року, і вони навчили українців (русичів) вірити, що греки їм культуру принесли.
Греки — пани християни. Пани-християни — творці християнських догм, творці християнських ритуалів і реформ. А українці — раби християни — приймачі християнських догм, приймачі християнських ритуалів і реформ. Творці духовних вартостей (і так завжди було в історії і так завжди буде) домінують над тими, які від них віру чи інші духовні вартості приймають.
26. "Яка тоді наша роль українська в греко-латинській церкві?"
- У греко-латинській церкві пророками є жиди, а філософами, каноністами і адміністраторами — греки і латини, а смиренними парахвіянами — українці (русичі) та їм подібні вівці стада Христового.