30. Переходить у забуття те, що тисячоліттями виласкавлювало і обадьорювало душу народну, приносило радість дітям і дорослим, зріднювало рід з родом, село з селом. (Скакання через вогонь не було звичайним скаканням, а обрядовим випробовуванням юнацької відваги, життєвого здоров'я. Юнка і юнак, за руку тримаючись, через вогонь скакали: перевіряли міць любови, витривалість майбутнього родинного життя).
Попи при допомозі парахвіяльних преподобників і жандармів заповзялися все, що розбуджує національну свідомість (народні свята, обряди, звичаї), "вигнати в болота", "послати до чорта". І таки навчити українців-русичів "со страхом і трепетом" стояти на колінах перед образами позолочених біблійних жидів, діячів грецької і латинської церкви.
М. Возняк в "Історії Української літератури" (Львів, т. 1, 1920 р., стор. 61) цитує такі православні прокляття, висловлені монахом І. Вишенським:
"Щедрий Вечір з міст, з сел виженіть в болота — хай сидить з чортом і не насміхається з християн", "Знищіть на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі, вийшовши в поле, чинять жертву танцями та скоками: гнівається бо на вашу землю Юрій-мученик, що немає православного християнина, який би міг очистити і вигнати це диявольське насміхання. Усуньте надмогильні пироги та писанки в Острозі й де б ще це було, щоб не находився цей поганський квас у християнстві. Купала втопіть на Хрестителя і відсічіть скакання через вогонь: гнівається бо Хреститель на вашу землю, що вдень його пам'яти позволяєте чортові насміхатися".
Бачимо, як ожорстокіла душа православного українця Вишенського! Він називає українське народне свято "диявольським святом", рідні обряди називає "диявольським насміханням", "поганським квасом"!
31. Монах Іван Вишенський має немилосердну фантазію, пише: що святий Юрій (ідол єреями придуманий, ніколи неіснуючий, навіть тепер папою римським викреслений із списку святих) гнівається на землю України-Руси, що досі є "Щедрий Вечір.., надмогильні пироги та писанки". І юдеєць (сучасник царя Ірода) Іоан Хреститель також... гнівається на землю України-Руси?
А чи не могли б оці чужоземні гості, Юрій і Іоан, (в ім'я людяности) перестати зневажати, опоганювати, опаскуджувати рідні українські святощі? Народ, обороняючи свою гідність, може їм сказати: "Гетьте, недоброчинці, з нашої святої Землі!"
32. "Обряди — це твір людського духа. Людина, що вірить у Бога, виявляє цю віру на зовні різними ознаками" ("Лоґос", україномовний католицький журнал, ч. З, 1962 р., Йорктон). Українські обряди (обряди світлі й розумні) утверджені в рідній вірі України-Руси хіба не були "твором людського духа"?! Якщо ви, єреї, опоганювали і нищили творіння українського духа в ім'я духа греко-католицького, то яке право маєте називати себе оборонцями Української культури, пастирами народу!?
Є правда: поневолені не мають права мати рідних обрядів, рідних понять національної свідомости. Чому? Коли поневолені мають рідну віру і рідні обряди (хай вони будуть найпримітивніші!), то вони (поневолені) не вважають себе переможеними. У них відібрана воля (відібране право мати рідне правління), але у них не відібране хотіння боротися за волю: у них є рідна віра і рідна обрядність: у них вільна духовність!
У рідних обрядах затаєна вільна духовність; "Занадто вони (обряди, -Л. С.) народові близькі, зрозумілі, яскраві, щоб із ними цілком розлучитися", пише проф. Л. Білецький ("І. У. Л.", т. 1, стор. 48). І архиєреї православія грецької віри відчули, що їм не вдасться повністю знищити обрядність українську (обрядність національної свідомости), і вирішили в ім'я віри Христової перехитрити народ. Вирішили українські обряди світлі, врочисті, благородні поставити на службу неукраїнській справі. Як вони це вхитрилися зробити?
33. Грецьке слово "синкретизм" значить "об'єднання", "злиття". Якщо між рідною вірою України-Руси і православієм грецької церкви прийшло до "синкретизму", то звернімо увагу на його значення.
У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Славлять, стоячи під вікном, пана-господаря, його дружину, доньку, сина, весь рід гостинний, трудолюбний. І достойний господар обдаровує колядників.
Єреї почали українську колядку християнізувати, цензурувати. І діти примушені були почати колядувати так: "Ясне сонечко — сам Господь-Христос! Ясна зірниця — Пресвята Діва! Ясен-красен місячик — то Святий Петро-Павло" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 1, стор. 99).