Выбрать главу

30. Переходить у забуття те, що тисячоліт­тями виласкавлювало і обадьорювало душу народну, приносило радість дітям і дорослим, зріднювало рід з родом, село з селом. (Ска­кання через вогонь не було звичайним ска­канням, а обрядовим випробовуванням юна­ць­кої відваги, життєвого здоров'я. Юнка і юнак, за руку тримаючись, через вогонь ска­кали: перевіряли міць любови, витривалість майбутнього родинного життя).
Попи при допомозі парахвіяльних препо­добників і жандармів заповзялися все, що роз­буджує національну свідомість (народні свята, обряди, звичаї), "вигнати в болота", "послати до чорта". І таки навчити українців-русичів "со страхом і трепетом" стояти на колінах перед образами позолочених біблійних жидів, діячів грецької і латинської церкви.
М. Возняк в "Історії Української літера­тури" (Львів, т. 1, 1920 р., стор. 61) цитує такі православні прокляття, висловлені монахом І. Вишенським:
"Щедрий Вечір з міст, з сел виженіть в болота — хай сидить з чортом і не насміхається з християн", "Знищіть на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі, вийшовши в поле, чинять жертву танцями та скоками: гні­вається бо на вашу землю Юрій-мученик, що немає православного християнина, який би міг очистити і вигнати це диявольське насмі­хан­­ня. Усуньте надмогильні пироги та писанки в Острозі й де б ще це було, щоб не находився цей поганський квас у християн­стві. Купала втопіть на Хрестителя і відсічіть скакання через вогонь: гнівається бо Хрес­титель на вашу землю, що вдень його пам'яти позволяєте чортові насміхатися".

Бачимо, як ожорстокіла душа православ­ного українця Вишенського! Він називає українське народне свято "диявольським святом", рідні обряди називає "диявольським насміханням", "поганським квасом"!
31. Монах Іван Вишенський має немило­сердну фантазію, пише: що святий Юрій (ідол єреями придуманий, ніколи неіснуючий, на­віть тепер папою римським викреслений із списку святих) гнівається на землю України-Руси, що досі є "Щедрий Вечір.., надмогильні пироги та писанки". І юдеєць (сучасник царя Ірода) Іоан Хреститель також... гнівається на землю України-Руси?
А чи не могли б оці чужоземні гості, Юрій і Іоан, (в ім'я людяности) перестати знева­жати, опоганювати, опаскуджувати рідні ук­раїнські святощі? Народ, обороняючи свою гідність, може їм сказати: "Гетьте, недобро­чинці, з нашої святої Землі!"
32. "Обряди — це твір людського духа. Лю­дина, що вірить у Бога, виявляє цю віру на зовні різними ознаками" ("Лоґос", україно­мов­ний католицький журнал, ч. З, 1962 р., Йорктон). Українські обряди (обряди світлі й розумні) утверджені в рідній вірі України-Руси хіба не були "твором людського духа"?! Якщо ви, єреї, опоганювали і нищили тво­ріння українського духа в ім'я духа греко-ка­то­лицького, то яке право маєте називати себе оборонцями Української культури, пастира­ми народу!?
Є правда: поневолені не мають права мати рідних обрядів, рідних понять національної свідомости. Чому? Коли поневолені мають рідну віру і рідні обряди (хай вони будуть найпримітивніші!), то вони (поневолені) не вва­жають себе переможеними. У них віді­брана воля (відібране право мати рідне правління), але у них не відібране хотіння боротися за волю: у них є рідна віра і рідна обрядність: у них вільна духовність!
У рідних обрядах затаєна вільна духов­ність; "Занадто вони (обряди, -Л. С.) народові близькі, зрозумілі, яскраві, щоб із ними цілком розлучитися", пише проф. Л. Білець­кий ("І. У. Л.", т. 1, стор. 48). І архиєреї православія грецької віри відчули, що їм не вдасться повністю знищити обрядність укра­їн­ську (обрядність національної свідомости), і вирішили в ім'я віри Христової перехитрити народ. Вирішили українські обряди світлі, врочисті, благородні поставити на службу неукраїнській справі. Як вони це вхитрилися зробити?
33. Грецьке слово "синкретизм" значить "об'єднання", "злиття". Якщо між рідною вірою України-Руси і православієм грецької церкви прийшло до "синкретизму", то звер­німо увагу на його значення.
У колядці діти славлять ясне Сонечко, ясну Зірницю, ясен-красен Місяць. Славлять, стоя­чи під вікном, пана-господаря, його дружину, доньку, сина, весь рід гостинний, трудолюб­ний. І достойний господар обдаровує коляд­ників.
Єреї почали українську колядку християні­зувати, цензурувати. І діти примушені були почати колядувати так: "Ясне сонечко — сам Господь-Христос! Ясна зірниця — Пресвята Діва! Ясен-красен місячик — то Святий Петро-Павло" (С. Килимник, "У. Р. у Н. 3. в І. Н.", т. 1, стор. 99).