Выбрать главу

49. І тут же (в "Букварі") кольоровий малюнок "молодого пролетарського інтерна­ціоналу": намальована в пишному одязі най­вища ростом в центрі московка (русская), яка очолює і веде "пролетарський інтернаціо­нал": казахів, грузинів, туркменів, українців, узбе­ків, вірменів до Москви — до мавзолею Лєніна.
І тут же малюнок: велика черга дорослих і дітей: усі йдуть поклонитися мощам Лєніна. І вірш: "Москва, ти для нас найдорожча у світі. Усі тебе люблять — дорослі і діти. Це ти засвітила нам зорі ясні, тобі ми співаєм найкращі пісні". Релігія є там, де є святиня, "Святиня совєтського народу і всіх трудящих світу — Мавзолей Лєніна", — проголосив М. П. Підгорний в промові в Кремлі в жовтні в 1961 р. на 22 з'їзді КПСС.
Українські діти, виховуючись при допо­мо­зі такого "Букваря", при допомозі большеви­цької науки, на неповноцінних людей — рабів Московії, дріматимуть у тьмі національної несвідомости. Та вони, подорослішавши, швидко пробудяться: почують хід Української Духовної Революції,
50. Ліві есери (у Москві), члени ВЦІКо­мітету були виступили проти татаро-мон­гольського обряду складання присяги ханові. Есери сказали, що ханський обряд був прий­нятий царем Московії, і тепер його треба забути.
Я. М. Свердлов на засіданні ВЦІКомітету 22 квітня 1918 року підтримав Лєніна. І Лєнін 11 травня, як новий хан-цар, прийняв присягу від "красноармєйцев Московського гарнізо­на". Обряд присяги "на вєрность Лєніну" був тотожний з обрядом присяги "на вєрность царю". Хто склав присягу і зрадив, і почав "чинити опір", того, як заповідав Лєнін, "роз­стрілювати".

Лєнін — божество Московії (Россєї), лєнінізм — імперська московська тоталітарна релігія. Лєнінці впроваджують в життя (у свідомість українських людей) лєнінські молитви. Журнал "Україна" (квітень, 1970 р., Київ) вістить таку молитовність: "Лєнін — вічна пісня, пісня всіх пісень", "Лєнін увійшов навіки у наше земне буття", "У серці у нашім Лєнін", "Україна славить ім'я Лєніна", рука Лєніна "над мільйонами рук", "погляд Лєніна над очима мільйонів", "Лєніна принесла плянеті весна чарівна, розквітла, і він, як весна, плянеті квітуче несе життя", "Лєнін -джерела й зерна світлої доби".
(У парахвіяльній школі учать дітей укра­їнських, що науку дітям Ісус дав, і діти люблять Ісуса. У совєтській школі учать дітей українських, що "Школу дітям Лєнін дав, як ми любимо його", "Лєнін! Одно тільки слово, а ми вже, як буря: Готово!" (П. Тичина, "Вибране", Київ, 1966 р.). У школах чужа ду­ховна наука спрямовує мислення дітей укра­їнських на чужі шляхи, де все чуже: закони і святощі).
51. Ставши дорослими, українець і україн­ка одружуються: ідуть здійснити реєстрацію шлюбу... в залі, де стоїть образ Лєніна. "Слід церемонію реєстрації шлюбу, проведення весіль збагачувати новою, радянською обряд­ністю", — дає директиви "Ком. України", 11, 1963 р., стор. 38.
Святковість і обрядність стає засобом навернення українців на віру лєнінську; так є: "Радянська святковість і обрядність не тільки прикрашує побут трудящих, а й служить важливим засобом комуністичного вихован­ня" ("Народна творчість та етнографія", Київ, 5, 1964 р., 17).
У католицькому журналі описаний обряд "прощення гріхів": монах стоїть на колінах перед образом (іконою) Йосафата Кунцевича, і просить простити йому гріхи. Обряд прощення гріхів та провин перед статуєю Лєніна здійснюється так: "Червоний боєць в одчаю запитує себе: як він тепер зможе на очі показатися людям своїм. І ось він, знайшовши слушний момент, тікає із полону, довго блу­кає в білоруських лісах, аж поки не зустріча­ється з окресленням фігури Лєніна, що вияви­лася потім пам'ятником Іллічу. Знесилений від довгого блукання й голоду, червоний боєць, незважаючи на свою фізичну непритомність, духовно одначе виявляє цілковиту притом­ність і свідомість. Він, упавши перед Лєніним, обнімає його ноги й прохає звидіти й пробачити йому смертний гріх його великий — а саме те, що він військове звання своє зганьбив" (П. Тичина, "Літературна Україна", 16 жовтня 1970 р., Київ).
52. Архиєреї, які служили князю Москов­ському, а потім ханові-царю Московському, влаштовували торжественні свята "перенесен­ня мощів". Комісари лєнінської релігії 6-го грудня 1966 р. влаштували в Москві "торжест­венний церемоніал перенєсєнія праха крас­ного солдата с рубєжєй оборони Москви в 1941 году к Крємльовской стєнє. Весь путь траурного кортєжа по Лєнінском шоссе і уліце Горького проходіл в глубоком молчаніі", "би­лі одні і тєжі мислі і чувства". Комісари вихо­вують "совєтскій народ" в дусі московської лєнінської релігії, яка названа "пролетарським інтернаціоналізмом".