Життя присвячувати справам лєнінським — "святий обов'язок комуніста", "священні радянські традиції" ("Ранок", журнал ЦК ЛКСМУ, січень 1973 р., Київ). Так, як душу українську гнобило двоєвір'я, впроваджене православієм грецької віри, так душу українську гнобить двоєвір'я, впроваджене православієм московської (лєнінської) віри.
53. "Нескінченними потоками йшли люди до монастиря". Чудо! "В 1675 році при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову, і що ж? Монах взяв свою голову відтяту в руки і пішов з нею в собор до ікони Пресвятої Богородиці".
"Священна Красна Площа, Кремль, Мавзолей", "Київ, 9 травня. Лине мелодія пісні С. Тулікова "Лєнін завжди з нами", "нескінченним потоком йшли вдячні люди до священних місць", — пише журнал "Україна", (травень 1975 р., Київ). Хто є ті "вдячні люди?" Партійні і безпартійні лєнінці. Їх можна назвати "веніамінами"?
"Веніамін Омельянович, викладач технікума на Львівщині каже: "Я не знаю, якої я національности, й більшість з нас не знає, радянські ми" (журнал "Україна", січень 1973 р.). Веніамін каже щиро: адже й його діди, виховані православієм грецької віри, на питання "Хто ви?", відповідали: "Ми не знаємо. Зовуть нас православними. Тутешні ми".
54. Якби орда Адольфа Гітлера вкріпилася вогнем і мечем в Україні-Русі так, як вкріпилася орда Лєніна, було б проголошено, що "Гітлер увійшов навіки у наше земне життя", "ім'я Гітлера вже ввійшло в душу й тіло народу, вже стало його невід'ємною частиною, обрядністю української національної традиції". І оформилося б нове двоєвір'я: вишивки, писанки, колядки, бандури, пісні почали б використовувати гітлерівські комісари (зондерфюрери) для звеличення Берліну, дня народження Гітлера. І єреї золоторизі у церквах рекли б святу істину євангельську: "Усяка душа властям висшим нехай кориться, нема бо власті не від Бога. Які ж є власті, від Бога вони настановлені" (Посланіє св. апостола Павла до Римлян, гл. 31, 1).
"В 1943 році, під час окупації України гітлерівськими нацистами, в околицях Фастова неподалеку Києва, німці під керівництвом своїх археологів закопували в землю якісь µотські черепки, щоб пізніше, викопавши їх, мати "археологічний речевий доказ", що на цих просторах у минулому мешкали µоти" (Н. Король, "Дранґ нах остен", 1969 р., Ню Йорк, стор. 43). І так німецькі археологи при допомозі орди есесманів, науково утвердили б, що українці є зайдами, прибулими до Дніпра з Тайги, з берегів Байкалу: і тепер прийшов час, щоб вони (українці) залишили Україну, або визнали себе богобоязливими і смиренними "кнехтами" Адольфа Гітлера.
55. У 1933 році християнська церква в Німеччині почала старатися, щоб проголосити прихід Адольфа Гітлера до влади велінням Ісуса Христа. Я вже згадував, що А. Фірей у книзі "Хрест і Свастика", виданій в 1938 р., (на стор. 12) оголошує, що через Гітлера знову Христос прийшов, Націонал-соціялізм є позитивним християнством в дії.
(Ті народи, які справи християнські вміли підпорядкувати справам державно-національним, не були рабами. Їм служила віра Христова. Латинів, візантійців, французів, москалів, поляків, іспанців знаємо як людей, які національним інтересам підпорядкували віру Христову. Українці національні інтереси підпорядкували вірі Христовій: і тому стали "тутешніми", "православними" — людьми з недорозвиненою національною свідомістю).
56. "Якщо культ чужих святих (культ Покрови, культ Спаса, культ Макавеїв, культ Юрія, культ Андрея Первозваного, культ Йосафата Кунцевича, культ Лєніна) гноблять духовні сили Українського народу, то геть всі культи, геть всі обряди!" І такий клич може започаткувати культ безкультовости і обряд безобрядовости.
Будьмо уважні: "хто старе руйнує, не вміючи нового будувати, той руїнник", який стає жертвою своєї руїнницької вдачі. "Тоді як же звільнитися з полону чужих культів?" Треба добре усвідомити: в культі й обряді головну ролю грає зміст (ідея, правила, духовні вартості).
Якщо Українець використовує рідну мову, пісню, вишивку, писанку, щоб рідною обрядністю славити чужих пророків, вождів, ідеологів, воєначальників, то значить він є рабом — неповноцінною людиною. Обрядність, яка є формою українська, а змістом чужа (латинська, совєтська, греко-православна), вважається обрядністю рабською — ритуальним знаряддям гноблення духовних сил Українського народу.