Выбрать главу

Карається смертю той, хто у воєнний час зрадив Вітчизну, передавши її таїни ворогові, утікши від побратимів на сторону ворогів. Треба старатися, щоб смертна кара заміню­ва­лася в'язницею тоді, коли тяжкий злочин був спричинений зрадою подружньої вірности.
34. "Учителю, у зверненні "Рунвісти, само­вдосконалюйте своє єство!" Ви осуджуєте страх. Кожний страх?"
- Осуджую рабський страх, страх тих лю­дей, які страхаються довершувати добрі спра­ви, "щоб часом чогось не вийшло?" Я оправ­дую дитячий страх: дитина боїться назавжди залишитися дитиною. Вона сама себе ощас­лив­лює вірою, що досягне дорослого віку.
Дитина страхається бути насамоті: її страх природній, життям оправданий. Страх, ви­кли­каний оповіданнями про потоп, пекло, страшний суд, різання вифлиємських дітей, пригноблює душу, застрашує. Застрашена людина нездібна правильно мислити.
Оправдую благородний страх: людина повинна боятися бути негідником, зрадником, п'яницею, неробом, самолюбом, збайдужілим до священних справ Вітчизни. Благородний страх спонукує людину покращувати влас­ти­вості свого єства. Людей без почуттів страху немає: та ті, які мають міцні нервові сили, без труднощів звільняють себе від страху.
35. "Побратим Боголюб звичайна людина, а Ви, звертаючись до нього, кажете: "Мій розумний побратиме Боголюбе". Чи Ваше звернення щире?"
- Так. Побратим Боголюб не любить сварні. Не прискіпується за дрібнички до ближнього. Він знає: там, де сварня, розуму немає. І добрий він: коли хтось, маючи невиховані почування, образить його, він не мститься. Вибачає невихованій людині. Він має великий дар — тактовний розум.

Він знає: коли людина говорить правду, але сварливо, в'їдливо, їй не хочеться вірити, вона опаскуджує ту правду, яку боронить. Свар­ливі люди ніколи не були добросо­вісними. Чим глупіша людина, тим свар­ливіша. Культура розуму — це щось більше, ніж розум!
36. "Коли маєш сварливу жінку, то скільки б ти до її розуму не говорив: "Не сварись!", сваритися буде. Я їй кажу: "Люблю тебе", а вона ще більше свариться".
- А Ви не говоріть тільки до її розуму. Знаєте: жінка без серця не є жінкою. У Вашої жінки добре серце. І за це Ви її любите. Ви говоріть до її серця, в неї серце розумне. І говоріть так, щоб вона відчула, що Ви щиро говорите в її інтересі.
І не надокучайте їй словами: "Люблю тебе". Слова ці милі, дорогі, ними не можна легковажно розкидатися. Кажучи: "Люблю тебе", ви нарікаєте на неї за дрібнички. Не хочете їй помагати в праці, не хочете її вислухати. Хіба це любов? Замість казати: "Люблю тебе". Ви щиро привітайте квітами день її народження. Заговоріть до неї ніжним даром. І вона щасливо подумає: "Він любить мене".
Любов сліпа тому, що вона більше перебуває в серці, чим у розумові. Коли серце благородне, то й любов у ньому благородна. Благородна любов коли й сліпа, то не без доброти, і не без розуму. Коли ж ти глумливо ставишся до жінки, з якою розділяєш життя, ти зневажаєш почуття рідної матері, зне­важаєш себе.
37. "Учителю, наш народ миролюбний, працьовитий і справедливий. Чому Ви рідний народ критикуєте?"
- Миролюбности і справедливости мало, щоб щасливитися волею. Треба прагнути, щоб народна миролюбність і справедливість були діяльними, сильними. І головне: щоб мали рідне визначення. Нічого в світі немає гіршого за рабські миролюбність і справед­ливість, за мир в ім'я рабства!
"Учителю, Ви вийшли з гущі народу. Як могли самі себе звільнити від хибних навиків, набутих у рабстві?"
- Інколи родяться такі люди, які від дуже-дуже далеких предків успадковують вдачу; властивості моєї крови і вдачі свідчать, що я належу до таких людей.
Немає в світі такої чужоземної сили, яка б оволоділа душею моєю і підкорила її своїй духовній чи військовій владі. Психофізичний склад мого "я", потрапивши в ланцюг дій і обставин, створених чужими школами, ідеологіями, релігіями, не піддається обробці.
Я не критикую народу: я живу з народом, живу для народу. Я критикую ті хибні навики, з якими в рабстві зжився мій народ. І собі на шкоду називає рабські навики рідною традицією. Усе, що народ має добре, треба розвивати, удосконалювати, славити!
38. "Думаєте: наш народ сліпий, не знає, які в нього навики добрі, а які — злі?"
- Ні, не сліпий, а засліплений. І тому я не гніваюся на тих, що осуджують мене. Не вони осуджують, а їхня засліпленість. Жидів можна любити, або — не любити, але не можна їх вважати засліпленими. Вони не вірили і не вірять чужим пророкам. Українці вірять чу­жим пророкам, які їх по-чужому вчать чужого.
39. "Дехто думає, що часи пророків минули".