- У Феєрбаха розуміння Бога феєрбахівське: він дав Богові свій образ, свою подобу. Людина створила не Бога, а розуміння Бога. Я кажу: Дажбог — Вічність. Хіба Вічність має образ? Хіба Сонце (одне з джерел світла Дажбожого) створене людиною? Людина обожнює світло: і в цьому обоженні є доцільність: підсвідоме розвивання приємних почувань. (Коли я, між іншим, згадую, що "не могло постати обожнення тепла у Єгипті, Юдеї", то маю на увазі не Світло, а спекотність: у нас Сонце обожнювалося як джерело Світла і Тепла приємного).
59. "Учителю, чи ми, рунвісти, творимо опозицію проти греко-латинського християнства? Не бажаємо з ним співпрацювати? Чи у християнстві все зле?"
- Якщо муж вірно любить жену свою, вважає її розумною і чарівною, то це не значить, що він вороже ставиться до інших жінок, не бажає з ними в громаді чи на фабриці співпрацювати? Любить рідну жену, а чужу не ображає, шанує її жіночу гідність.
Бог один: різні розуміння Бога не повинні гнівити віруючих, викликати між ними ворожнечу, війну. Часи кривавих хрестових походів, благословенних римськими папами, давно минули.
У християнстві не все зле: але християнство так себе (на протязі віків) заплямило несусвітніми жорстокостями, що коли б вдруге прийшов Христос, то він би не схотів бути християнином. Є думка, що сьогоднішнє християнство живе без Христа. Та, незважаючи на це, в християнстві є багато доброго.
Я вже говорив: немає на світі такої віри, в якій би було все добре, або — все зле. Той, хто в одній вірі бачить все тільки добре, а в іншій — все тільки зле, вважається жорстоко-віруючою людиною. Хто визнає мою науку, той милостиво віруючий.
60. "Кожний Українець має право шукати собі духовне пристановище: світ широкий, вибір великий!"
- Правильно! Є Українці, які шукають для себе духовного пристановища у світі славних Жидів (Мойсей, Іллія, Ісая, Ісус), у світі славних Греків і Латинів (Іоан Злотоустий, папа Климент), у світі славних Москвинів (Романов, Пушкін, Лєнін).
Ми, Українці Української Віри, не потребуємо в чужому світі шукати духовного пристановища. Ми, внуки Дажбожі, щасливі люди. У нас є своє рідне духовне пристановище — в нас є Святиня Дажбожа. Ми перед народженням були в Єстві наших Родителів (Лель, Орь, Кий, Святослав), ми — їхнє Єство сьогодні. Наші діти і внуки займуть наше духовне пристановище. Вони житимуть у нашому Єстві: ми одне тіло й душа одна, ми зріднені вірою в Господа Дажбога.
61. ""Хіба без української віри не може українець бути Українцем? Вірю, що любов — це Христос, а не Дажбог. І, як католик, кажу: моїм авторитетом є Кароль Войтило, а не Лев Силенко, я католицькій церкві помагаю, а не Святині Дажбожій", — так мені сказав сусід. Що йому відповісти?"
- Йосафат Кунцевич, Феофан Прокопович, Олександер Корнійчук — це ж українці, але вони не жили в ім'я державної України-Руси. Хіба можна називати Українцем того українця, який служить ворогам України-Руси? Якщо українець сам до себе не ставиться по-українському, достойні люди не будуть його вважати Українцем. Ні греко-латинське християнство, ні москвинський комунізм не стараються, щоб українець був Українцем: це не їхня мета!
Любов на світі одна, нероздільна. Її можна називати Заратустрою, Буддою, Конфуцієм, Крішною, Мойсеєм, Могаметом. Українці Української віри любов називають Дажбогом. Про визначення любови оповідаю у "Сімох Законах Правильного Життя".
Українська любов має перебувати в Українському серці, а не в Римі, Москві, Єрусалимі, Греко-ортодоксії. Життя ствердило, що Українська любов до Дажбога безсмертна! Тисячу літ архиєреї викорінювали з Українського серця почуття любови до віри Кия, Святослава. І не викорінили! І сьогодні, як райдуга, яка віщує нове квітуче життя, нові сподівання, засіяла благодатня вість — є Святиня Дажбожа!
Очевидно, для українця католицького чужий авторитет важливіший, як рідний: якщо б було інакше, то він не був би католиком. Католик вірить, що католицькій церкві помагаючи, стає людиною благородною. Не завжди так є: Альфонс Капон грабував, убивав невинних людей, і щиро католицькій церкві помагав — і ксьонзи радо з його рук брали гроші на Боже.
62. "А хіба не можна боротися за самостійну Україну без української віри в Дажбога? Гляньте на Москвинів, Німців, Англійців?"
- Тільки самостійні (від жодних чужих сил незалежні) люди здібні успішно боротися за національну самостійність. РУНВіра — Шлях Української Самостійности. Хіба можна боротися за самостійність, не йдучи по шляху самостійности?
РУНВіра — чітка національна Означеність Українського Народу. У цій Означеності діє рідне многогранне буття, діє зворушлива відповідальність за долю народу, його минуле, сучасне і майбутнє.