Тріюмфуєте, кати — кров у землі тече, як по жилах, на масових могилах, як чорна свіча стоїть потворна статуя Ільїча. Роди, моя Земле, великих синів і навчи їх розслабляти катів, благослови мій меч святий, Дажбоже мій!
3. Дажбоже мій, в неволі я, закуті мої руки, і кат отрутою годує мою кров, убиває волю мою, убиває розум мій, убиває мою синівську любов до Вітчизни, катує в мені мене, щоб я дивився і не бачив, щоб я слухав і не чув, щоб я мав розум і не мислив, щоб я жив у неволі й не знав, що я невільник.
Кате, ти відбираєш у мене ті сили, які мені дала мати-Природа, ти боїшся людяности моєї. Бійся! Я родився людиною, людиною і вмру — життя своє я сам у себе відберу — на Жертовнику Волі згорю, не дозволю катам наді мною панувати: тому я вмію жити, що вмію умирати, Дажбоже мій!
10. Молитва благородної обітниці
1. Дажбоже мій, людина має два народження, перше народження тілесне, друге народження — духовне. Щоб мої діти були моїми, я їм даю рідне духовне народження. Ні часу, ні скарбів не шкодуючи, я вчу їх, щоб вони самі розпоряджалися розумом своїм, талантами своїми, душею своєю і розум свій не підпорядковували іноземному розумові, і віру свою не підпорядковували іноземній вірі, і вроду свою не підпорядковували іноземній вроді, я вчу їх, щоб вони всюди і завжди були самі собою, жили в ім'я Вітчизни для Вітчизни, і знали, що тільки той, хто є сам собою, є людиною достойною в нещасті і щасті, благослови духовність рідної віри моєї, Дажбоже мій!
2. Дажбоже мій, щоб легше жилося на світі мені і дітям, і внукам моїм, я шлях життя відважний вибираю, великодушна відвага — природа душі моєї, і тому я не боюся погроз, поразок і обмов! Життя — борня, в борні міцніють сили.
Я не дозволю, щоб чужинець на шлях чужий спрямовував розум дітей моїх, я не дозволю, щоб чужинець до вівтарів чужих спрямовував душу дітей моїх.
Щоб звичками богатирськими благороднішала кров моя, щоб мої діти були моїми, я, родитель їхній, наснажую свідомість їхню священною наукою віри рідної, Дажбоже мій!
11. Молитва задушевної клятви.
1. Дажбоже мій, Єдиносущий і Єдинорідний Володарю душі моєї, клянуся я Тобі, що я ніколи і ніде не зраджу віри рідної, бо вона є суттю моєї суті, бо вона є серцем мого серця, бо вона є честю моєї чести, бо вона є волею моєї волі, рідна віра — моє безсмертя на Землі і в Царстві Духа Предків, Дажбоже мій!
2. Дажбоже мій, в рідній вірі світиться душа моя, в рідній вірі родиться мисль моя. І вірю я — хто не знає життєпису Предків своїх, той не знає сам себе. Хто не знає сам себе, той не живе життям правильним і не має він місця для душі своєї в душі народу свого, і гине він у забутті так, як гине блудний син, морем викинутий на береги племени ворожого. Освіти і освяти мою любов до Предків моїх, Дажбоже мій!
3. Дажбоже мій, себе сам карає той, хто вільно чи невільно зраджує себе, а сам себе зраджує той, хто зраджує рідну віру, бо в рідній вірі живе серце душі матері рідної, бо в рідній вірі живе вільне боговідчування вільного "я".
Безумний той, хто сам в собі правди не шукає, а жебрає її від чужинця, безумний той, хто сам в собі віри не плекає, а жебрає її від чужинця.
Щасливий той, хто помилки свої сам виправляє і свою душу справедливістю віри рідної обезсмертнює і чуттями благочинними збагачує славу народу свого, Дажбоже мій!
12. Молитва натхненного самоутвердження.
1. Дажбоже мій, я люблю справедливість, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю вільну духовність народу мого, і тому я звеличую ім'я Твоє, я люблю рідну матір по-рідному, я люблю рідного тата по-рідному, я люблю рідний народ по-рідному тому, що я рідну віру маю і в ній бачу духовнотілесну єдність народу мого, і славу, і силу, і волю Вітчизни моєї, Дажбоже мій!
2. Дажбоже мій, я люблю дітей моїх, бо вони є молода кров моя, у душі їхній я чую голос душі моєї, і я сумую смутками їхніми, і я радію радощами їхніми, охорони, Єдиний і Рідний Господи мій, рідних дітей моїх від чужовір'я, бо чужовір'я підступними ласками і обіцянками відкликає їх від душі моєї, від мови моєї, від віри моєї, і учить їх зраджувати святощі рідні, і учить їх біля чужих вівтарів бути наймитами правд чужих і богорозумінь чужих, я люблю рідних дітей моїх, Дажбоже мій!
3. Дажбоже мій, які часи нестерпні настали: полюють за душею моєю і за душею дітей моїх підступні сили чужовір'я. Хитрощами і ласками, хвальбою і погрозами вторгаються вони у світ душі моєї, щоб світ мій покорити і над моїми чуттями і над моїми мислями панувати. О, рідна віро, о, рідна воле, о, рідна мудросте, живіть і здравствуйте в мені, як сонце в небесах, як дари на полях, Дажбоже мій!