Выбрать главу

І Заратустра, натхнений вірою батьків своїх, проповідує, що Добро є тому Добром, що Воно завжди і всюди є Добром, і якостей своїх не міняє.
37. Чому Оріяна (Україна) — колиска наро­дів білої раси? Тому, що на її степах вперше люди почали їсти хліб? Споживаючи багато зернових харчів, вони стали плодовитішими і бадьорішими. Роди, об'єднуючись, творили племена і починали шукати нових земельних просторів.
«Перше Індо-Европейське розселення в різ­них формах, в різні країни і в різні часи відбувалося і проходило поступово на протязі десятиліть і століть. Воно почалося десь в кінці третього тисячоліття перед Христом і йшло в різних напрямках з України (з Віт­чизни своєї)», — пише на 204 сторінці Жорж Ру в книзі «Стародавній Ірак», виданій в Англії в 1966 році.
38. Малим хлопцем прибув з Оріяни (Укра­­їни) в 680 році до «нашої ери» Спітама Зара­тустра до Медиї, чи родився Він у Медиї у скит­ській родині кшатрия (воєначальника) Спі­тами — немає значення. Головне те, що Він прагнув медиянів і всіх жителів Ірану (Пер­сії) намовити, щоб вони залишили кочове життя і ставали хліборобами.
На питання учнів «Учителю, в чому є зер­но віри в Агура Мазду?» Він (Заратустра) від­по­відав: «Коли добре родиться хліб» («Аве­сти»). Він учив, що найсвітлішою людською гідністю є «орати землю і сіяти зерно» («Аве­сти»). Він всіх пастухів заохочував до осілого життя. Він вважав, що хлібороби — люди мирні справедливі сонцелюби, достойні діти приро­ди.
Заратустра говорив: «Людина Правди ве­личніша як сонце. Людина брехні прямує до сатани. Нічого в світі немає огиднішого, як брех­ня. Вірте Агура Мазді, Він — Датель зако­нів борні, дії і реформи!»
39. 8 лютого 75 року в Бомбеї (біля Тачмагалу, який стоїть на березі Арабського моря) до мене підійшов приємний чоловік. І: «Ви ґуру Лев Силенко? Ви щойно були в на­шій колонії. Говорили з молоддю і питали про мене, я Далла».
«Достойний Далла, запрошую Вас на чай до Тачмагалу», — сказав я. Сівши о 12 годині дня за стіл, ми чаювали до шести вечора, ведучи розмову про Заратустру, Його науку, мову і про Україну. Далла сказав: «Я спів­чуваю Вам, Ваша доля подібна на нашу».
«У 641 році араби вторгнулися у наш Іран. І принесли з собою віру Могамета. Коли іра­нець не хотів зрікатися рідної віри, він був за­мордований. І багато іранців вибирали смерть, не бажаючи бути духовними рабами чужої релігії. Вони, вмираючи, казали: «Слава Тобі Заратустре!» Та були й такі, які, ряту­ю­чись від смерти, приймали віру могаметан­ську.
«Усе, що було наше рідне (заратустрі­ян­сь­ке), араби називали ідолопоклонством, бісов­ством, нечестивістю. Араби палили наші рідні святині на наших очах, кидали в болото наші священні книги, наші символи. І казали: «Ми вас просвіщаємо, тепер матимете правдиву віру в правдивого Аллаха».
40. Далла говорив тихо й задумано: «І ця правдива віра нас на нашій землі поробила правдивими рабами. Знали ми, що наша іранська культура вища і старша як арабська, але ми не мали права про це говорити дітям нашим».

«У школах могаметанських наших дітей було навчено, що рідна віра Ірану (наука За­ра­тустри) — справа диявольська, і тому її треба зневажати. Наші діти робилися нашими ворогами. Вони славили все арабське і со­ромилися признатися до рідного. Вони не знали, що ми, іранці, мали свою азбуку та му­сіли її забути і прийняти арабську».
41. Далла говорив тихо й задумано: «У нас, персів, є така стара поговірка. Дитина пла­кала на руках негра-слуги, який заспо­ко­ював її, кажучи: "Не бійся, я ж з тобою". Дитина відповіла негрові: "Тому я й боюся".
Могаметани, принісши нам правдиву віру в правдивого Аллаха, казали: "Не бійтеся, Ал­лах з вами". Ми тому й боялися, що Аллах з нами. Ми довгі століття терпіли жорстокі зну­щання. Тому що Аллах був з нами, нам, персам у Персії, заборонено мати рідну віру. І дозволено нам нашу рідну віру звати нечис­тивою, неправдивою. Ми (декілька родів) таємно залишили Персію (Іран) і прибули до Індії з наукою нашого Учителя Заратустри. Ми гіркими сльозами плакали, відчалюючи від берегів рідної Вітчизни».
42. «У Індії ми чуємося щасливими. Ми чуємося щасливими тому, що ми є самі собою — це ж щастя найблагородніше! У нас є рідні авторитети, які ми шануємо. Адже шануючи їх, ми самі себе шануємо. У нас є рідне ро­зу­міння Бога єдиного і всюдисущого. У нас рід­ні святині, у святинях обожнений наш Зара­тустра, наші почування. Вірою в Агура Мазду ми єднаємо самі себе».
«Ви оглядали наші святині на Ганді марґ, Янµар марґ і Шанкар. Наша молодь є нашою тому, що вона вчиться по-нашому в наших свя­тинях, у наших школах. Учитель Заратус­тра учив нас, щоб ми дітям давали науку. І ми заповіт Учителя виконуємо. Наші діти мають добре виховання, рідний стиль життя. І всі ми тут в Індії живемо заможньо. Ми не гні­ваємося, що індуси нас звуть «жидами Індії»
43. Я сказав: «Люблю тих людей, які жи­вуть в ім'я рідного. І при потребі готові життя віддати, щоб жило рідне. Я вчора в Делі уні­вер­ситеті розмовляв з японцем. Він шінтоїст, отже, з погляду християн він ідолопоклонник, паганин, нечестивець. Ні, ні, так не є. Він ве­ли­кий науковець, астрофізик. Визначає вік і температуру космічних тіл. Має розум гли­бокий, має душу врівноважену. Він сповідник рідної японської національної віри.
В моїх очах він – достойна японська лю­дина.
44. Я не люблю релігійних вторжників-місіонерів, які тиняються по світах, кажучи, що тільки їхня віра правдива, а всі інші віри — справа диявольська, яку треба зневажати і руй­нувати.
Далла сказав: «Мені студенти казали, що Ви український Заратустра. Ви звіщуєте нову концепцію у тій вірі, яку мали ваші батьки перед приходом грецьких жерців (єреїв) на Вашу любу Україну».
«Думаєте, що чужа віра, яка силою втор­глася в душу народу вашого, не задушила любови до рідного богорозуміння?»
45. Я відповів: «Вірю, що в душі мого на­роду жевріє благородна іскра прагнень мати рідну віру (рідну духовність), мати своє неза­лежне духовне "Я", мати своє почесне місце в історії людства. Я прийшов, бо така воля Даж­божа, щоб її (цю благородну іскру) пере­творити у велике вогнище духовного відрод­ження народу. І наміри ці здійснюватиму, не думаючи про те, чи я буду рідним народом люблений, чи забутий. У душі моїй є сила, яка володіє мною, і я підвладний їй».
46. «Достойний Далла, сьогодні я хочу з Вами говорити про Заратустру. Він же був скитом з роду Спітама. І мої предки були скитами.
У науці Спітами я знайшов багато такого, що було в рідній вірі Руси (України)».
Далла відповів: «Іран був заселений людь­ми, які прибули з України чотири, три тисячі років тому. У всіх нас колись була одна Віт­чизна, одна мова, одна віра. Так, Заратустра був скитом. Індія, як знаєте, скитів зве саками. І Будда був скитом. Скити – великі люди світу».
47. У Бомбеї я уважно оглядав святині За­ратустри. Знайомився зі священними книгами заратустріянськими. Вів розмови з персами (заратустріянами). Я був захоплений їхнім єди­номислієм, їхньою родовою гордістю, їхніми почуттями окремішности. Створю­ва­ло­ся в мене враження, що вони народжені однією ма­тір'ю. Зрідненість у них подиву­гідна. Не може чужинець говорити щось зле парсові про пар­са, бо напевно отримає таку відповідь: «Ви ж чу­жинець. Чому Ви прони­каєте в наші зара­тустріянські справи? Ду­ма­єте, що ми такі духовно бідні люди, що Вам вдасться між нами створити розбрат? Помиляєтеся».
48. Заратустріяни живуть як одна родина. Вони на мої слова: «Ви дуже подібні один на одного», відповіли: «Ми всі брати і сестри — у нас одна кров і одна віра. Ми всі боронимо одного і один боронить всіх». Вони вірять, що їхня віра найкраща в світі. Вони вірять, що їхній Учитель Заратустра — найвеличніша в світі Людина.
Вони мають модерні школи, у яких вив­чають життєпис і науку Заратустри. Вони з чужинцями радо говорять про Заратустру, але ніколи нікого не намовляють визнавати Зара­тустру. Вони ніколи нікого не запрошують до своїх святинь. Туристам вхід до їхніх святинь заборонений.
49. Шануючи рідне й чуже, вони кажуть: «Ми люди благородні, наше — нам, ваше — вам». Є і в них люди (у родині не без виродка), які чинять зраду. Наприклад, коли їхня дів­чи­на одружується з чужинцем, всі вони одно­згід­но від неї відрікаються. І кажуть їй: «Полю­била чужинця, то йди від нас до чужин­ців». Вони вважають, що краще родина мала, але вірна й дружня, ніж родина велика, але зрад­лива, невпорядкована і розсварена ворогу­ючими думками і характерами чужої крови.
Ідучи вулицею (в Бомбеї), я думав: не хотів би, щоб в часи формування українського дер­жавного життя десять тисяч заратустріян пере­їхало жити з Бомбею до Києва. Заратуст­ріяни заволоділи б київськими банками, часо­писами, телевізійними станціями, торговель­ними установами. Вони організовані і зріднені краще, як жиди.