70. Відбувається таємна нарада (синедріон архиєреїв, єреїв і маґів). Синедріон міркує: «Коли Заратустра здобув прихильність короля Виштаспа під час відповіді на питання, значить наші дні в королівському палаці пораховані». Синедріон вирішує придумати якісь свідчення, щоб убити Заратустру. Або — так його знеславити, щоб всі люди його залишили. І щоб він загинув у забутті.
«Що робити?» — спитав маґ, член синедріону. «Я маю плян, — відповів архиєрей, підтриманий єреями, — ми знаємо, що наш король не любить ворожбитів і заклинателів. Чи ж не заворожив людей Заратустра своїми словами?» Головний архиєрей сказав таємниче: «Треба мудро і всюди поширити слухи, що Заратустра ворожбит». «Думка ця правильна, але як зробити, щоб король повірив?» — сказав єрей.
Маґи, архиєреї і єреї після синедріону почали улесливо кланяючись доносити королеві Виштаспі, що «той чоловік Заратустра, що сам себе зве Пророком, не є жадним пророком, а таким собі звичайним ворожбитом і заклинателем. І коли ти, Величносте, провіриш його кімнату, де він тепер живе, то сам переконаєшся, що правду тобі кажемо».
71. Король Виштаспа визначив довірених людей, щоб вони зробили ретельне дослідження в кімнаті Заратустри. Маґи і єреї тоді, як Заратустра перебував у саду, таємно побували в його кімнаті, і в ній поприховували одрізані голови котів і собак, нігті з пальців померлих людей, волосся з кінських грив та інші речі, які вживають чужинці (скити) для ворожіння і заклинання.
...На королівському дворі зійшлися маґи, мудреці, пишно одягнені архиєреї і єреї, щоб спільно обміркувати лікування улюбленого королівського коня. Кінь храмає. І ніби просить рятунку в свого пана — короля. Усі старання всіх не принесли успіху. Деякі слуги кажуть, що Заратустра -мудра людина. Він би допоміг коневі, та шкода, що Він — ворожбит. Заратустра довідався у в'язниці темній і жорстокій, що король Виштаспа занепокоєний хворобою свого коня — вірного бойового друга.
72. Заратустра подає вість з в'язниці, що Він хотів би оздоровити коня. Стояли королівська родина, лікарі, мудреці, маґи, архиєреї і єреї. Усі насторожені, заклопотані. Іде Заратустра. Він уважно оглянув коня і сказав: «Величносте, я поверну здоров'я твоєму улюбленому коневі, коли ти пообіцяєш, що приймеш мою науку і вже не покинеш її?»
«Я обіцяю!» — відповів король. Заратустра ще ретельніше оглянув ногу коня. І знову сказав: «Якщо я поверну здоров'я твоєму влюбленому коневі, Ти, Величносте, пообіцяєш, що твій син, принц Ірану, і твоя дружина — королева також визнають науку мою?» Король дав обіцянку.
І Заратустра почав лікувати коня. Кінь стрепенувся і добре став на ноги, побадьорішав. Заратустра походив з скитського роду Спітамів, що був відомий не тільки добрими вершниками, а й добрими лікарями. Король сів на жвавого коня — всі зраділи.
73. Учні Заратустри вивчають напам'ять вислови свого Учителя. Вони, ідучи від села до села, повідомляють людей: «Учитель Заратустра учить, що "є такі головні ангели на світі — ангел Доброго Мислення. Люди, учіться добре, ясно, мудро думати. Перебувайте під опікою ангела Доброго Мислення".
"Є ангел Доброго Наказу. Наказодавці, учіться давати добрі, ясні, мудрі накази. Перебувайте під опікою ангела Доброго Наказу. Є ангел Доброго Розуму. Є ангел Благочестя. Є ангел Благополуччя. Є ангел Безсмертя. Вони, добрі духи — посланики Єдиносвітлого Мудродателя. Вони — приятелі й охоронці людей"».
74. Що ми бачимо в ангелології Заратустри? Ангели Заратустрової науки — це мудрі духовні поняття доброчинства.
У християн ангел «взяв кадильницю і наповнив її огнем із жертівні, і кинув на землю» (Іоан, 8, 5). Християнський ангел на землю кинув кадильницю. Дивні ангельські обов'язки. У юдаїзмі ангели мають різне оформлення і призначення. Особливо широко прославлені «святі серафими і херувими». Сотні літ талановитими басами, солов'їними сопранами з'юдаїзовані українці співають: «Світ на просвіту і славу народу Твого Ізраїла... Многоокі Херувими та шестикрилі Серафими, круг Тебе стоячи та літаючи, переймаються страхом перед неприступною славою Твоєю» («Требник», виданий Українською Православною Церквою в США, в Ню Йорку, в 1954 р., стор. 12, 29).
75. Слово «Серафим» значить «розжарення», «горіння». Ісая пише, що «коли цар Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолі, а краї ризи його наповнили храм. Кругом його стояли серафими і кожний мав шість крил: двома закривав собі кожний лице, двома закривав собі ноги, а двома літав» (Ісая, 6, 1—2). Бачимо, що в уяві біблійного Ісая, серафими не є духовними поняттями доброчинства, а якимись потворними птахами, які крилами самі собі прикривають обличчя і ноги, літаючи біля «Господа Бога Саваота».