Выбрать главу

82. І сказав Господь Сатані: "Ну, так нехай все що його, буде в руці твоїй, тільки на його самого не простягай руки своєї". І пішов Сатана з перед лиця Господнього» (Кн. Йова, гл. 1, 6-12).
На основі писань «Біблії» видно, що «Гос­подь Бог Саваот» наділяє злодія Сатану лас­ками Божими — чому, за які такі сатанинські доброти? Там, де сам «Господь Бог Саваот» кооперує зі злом (з Сатаною), розуміння Бога відстале.
І «Попустив Бог злому духові ввійти між Абимелеха і городян Сихемських, так що городяни Сихемські перестали Абимелехові коритися» (кн. Суддів, гл. 9, 23). Тут «Господь Бог Саваот» наділений обов'язками провока­тора, який, щоб зруйнувати країну, підбурив до бунту «городян Сихемських», щоб вони перестали своєму рідному королеві коритися, творячи руїни й роздори.
83. «І показав мені первосвященника Ісуса, що стояв перед ангелом Господнім та й Са­тану, що стояв праворуч його, щоб його ви­нуватити.
І сказав Господь через ангела до Сатани: "Не­хай загрозить тебе, Сатано, Господь, не­хай загрозить Господь, вибравший собі Єру­салим!"» (Кн. Захарія, гл. З, 1-2).
У пророцтві пророка Захарія бачу, що він (пророк) вважає, що нечиста сила, тобто Сатана має почесне становище прокурора в царстві «Господа Бога Саваота».
84. Я вчу: поняття — що таке Добро і що таке Зло — ясно кристалізуються тільки тоді, коли в народі устійнені правила моральної поведінки, упорядковане відношення між чоловіком і жінкою, є домовлення, як повинна людина ставитися до людини.
Там, де таких понять не устійнено (бо пле­м'я ще перебуває на низькому моральному й духовному рівні), не можна шукати виразних меж між Добром (Богом) і Злом (Сатаною). Не треба обурюватися, що в «Біблії» немо­раль­ність зветься святістю — Авраам одру­же­ний з рідною сестрою Сарою: і сестра родить своєму братові Ісаака. І Авраам і Сара — висо­ко­моральні улюбленці «Господа Бога Сава­ота». Юдеї не могли своєму «Господеві Богові Саваотові» дати поняття вищої моральности тому, що таке поняття тоді було для них ще невідоме.

85. У 589 році до «нашої ери» Небахаднез­зар (цар Вавилону) завойовує вбогу Юдею. Спалює (вже перед ним єгиптянами ограбо­вану Єрусалимську синаµоµу (храм збудова­ний Соломоном). Грецьке слово «синаґоґа», що значить «збори», «об'єднання», в ті часи ще юдеям було невідоме.
Мирні юдеї (ті, що займалися хлібороб­ством) отримали від Небахаднеззара дозвіл лишитися в Юдеї. У 589 році до «нашої ери» (на десятки століть) жиди перестали бути дер­жавним народом. Очевидно, коли не мати на увазі Маккабеїв (Молотників). Від 165 року до 63 року до «нашої ери» жиди мали дер­жавне життя відроджене Маккабеями.
(Щоб не було неясности, зазначу, що пів­нічна країна (друга жидівська держава), яка названа Ізраелем, справді 700 років до «нашої ери» звалася Самарією).
86. З Юдеї до вавилонської неволі йде з своїм чадом (народом Юдейським) і рабін Ези­­кіел — духовний лідер (ім'я «Езикіел» зна­чить «сила Ела»). Езикіел був спостереж­ли­вою людиною, енергічною. Жив він почут­тями й інтересами свого народу.
Прибувши до Вавилону, Езикієл побачив «чудо світу» — «висячі вавилонські сади». Він вперше побачив храми, споруджені на славу Бога Таммуза. У храмах — пишні обряди, релігійні весняні й осінні врочистості. У храмах — казкові золоті багатства. У вавилонян устійнені закони поведінки людини, відношення чоловіка до жінки, жінки — до чоловіка. Проповідується милосердне ставлення багатого до бідного.
87. Вавилоняни-семіти (аккади і халдеї) за­позичили могутню сумеріянську культуру, цивілізацію, законодавчі основи, богознавчі концепції, оповідання про світовий потоп і праведника Зюдзюду чи Зюдзудру.
Праведник Зюдзудра урятувався від світо­вого потопу тому, що «Боги порадили йому збудувати ковчег». Поширені між вавило­нянами оповідання про «праведного володаря Сарµона Першого». «Немовля Сарґон був мамою пущений в кошику на ріку Евфрат. І врятувався». Вирісши, він підняв семітські племена (аккадів) на борню проти завойов­ників сумеріян. Він став (дві тисячі років до «нашої ери») легендарним засновником Вави­лону.
88. Езикіел на основі сумеріяно-вавилоно-ассирійських релігійних оповідань пише геб­рейською мовою книги. Він сумеріяно-вави­лоно-ассирійські події, поняття, закони і терміни пристосовує інтересам розсіяного по світі стада Юдейського.
Наприклад, на вавилонських клинописах написано, що мати аккадка зробила скриньку, обмазала її, поклала у скриньку немовля (Сар­ґона). І поставила на ріку Евфрат. Езикіел пише: «зробила скриньку... з рогожини та обмазала її... та й поставила між сет уз берега ріки» (Ніл) (2 Кн. Мойсея, гл. 2, 3).