Медия, у містах і селах якої перебували невільники-ізраельтяни, стала вільною. Персія виросла в могутню державу, маючи віру Заратустри. Ізраельтяни не виявили бажання масово вертатися з Персії до Ізраелю. Вони (Ізраельтяни) почали в Персії творити своє окремішне життя. Вони проявили практичну мудрість. Що це значить?
130. Відомо, що поневолене плем'я, опинившись на чужій землі, швидко потрапляє під вплив чужої мови, чужої культури, чужої духовости, чужих способів життя. І гине безслідно в чужому житейському морі.
Поневолені Ізраельтяни, перебуваючи в Персії (Ірані), уважно вивчають чужу могутню культуру. Вони уважно вивчають науку Заратустри. І заратустріяни, бачачи це зацікавлення, вважали, що Ізраельтяни стають сповідниками Заратустри.
131. Ізраельтяни все чуже вивчаючи, живуть законом: чужа мудрість повинна служити інтересам ізраельської мудрости, а не ізраельська мудрість — чужій мудрості. Справа ізраельська стане світовою справою тільки тоді, коли вона викликатиме в світі подив вірністю самій собі.
Плем'я, яке вивчаючи чужу мудрість, підпорядковує само себе чужій мудрості, щезає, як окремішна племенна спільнота. Тобто, плем'я, відійшовши від своєї племенної духовної самостійности (від оригінальної притаманности свого духовного «я») і підпорядкувавши себе чужій духовній силі (чужій релігії, ідеології), щезає як самостійна спільнота.
К. Ф. Кент (визначний знавець жидівської історії) у книзі «Жидівський народ» на сторінці 257 пише, що «Зародки, які сховані в юдаїзмі, були запліднені (під час перебування юдеїв у Персії, Медиї, примітка моя) в контакті з релігією Персії». Тобто, з наукою Заратустри.
В історичній науці існує загальне переконання, що коли б жиди не перебували в Ассиро-Вавилонській неволі, то вони б не мали «П'ятикнижжя Мойсея». І християни не мали б «Євангелій».
132. Шонфіл (професор-теолог Лідського університету) в книзі «Історичне тло Біблії» пише, що «Юдейські символи і обряди, їхні оповідання-міти і легенди, а також їхні традиції були взяті від інших народів. І таким спритним способом перероблені, що навіть не легко пізнати джерело, звідки прийшло запозичення і коли. І в цьому виявлявся колись і тепер геній юдаїзму, а не в творенні нового».
Очевидно, Шонфіл тут має на увазі «Приповідки Соломонові». У 1923 році єгиптологи розшифрували стародавню єгипетську книгу «Поучення Аменхотепа». У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Прихили твоє вухо, слухай слова мої, поверни своє серце до розуміння їх».
У книзі «Приповісток Соломонових» пишеться: «Прихили ухо твоє до слів премудрого й оберни серце твоє до знання мого» («Приповістки Соломонові», гл. 22, 17).
У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Остерігайся грабувати бідного і не проявляй своєї сили проти слабого». У «Приповістках Соломонових» пишеться: «Не граб убогого за те, що він убогий і не тісни злиденного».
133. Гіттіти (наші предки-трипільці, які мали свої колонії на території сучасної Туреччини) були хліборобами. У Анкарі в музеї сьогодні хороняться Гіттітські клинописи, які я з зачудуванням восени в 1972 році оглядав.
Гіттітологи прочитали в клинописному Гіттітському кодексі: «Коли хто на своєму полі розкладе вогонь і пустить вогонь на поле сусіда і підпалить сусіднє поле, то повинен спалене поле взяти собі, а сусідові віддати добре поле».
У Другій Книзі Мойсея читаємо: «Коли хто чуже поле випасуватиме..., так мусить він віддати за се найлучче з поля свого. Коли загориться багаття і обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пні стояче колосся, чи усе поле вигорить, так мусить той, що через нього сталася пожежа, за попалене заплатити» (2 кн. Мойсея, гл. 22, 5—6).
Теолог Шонфіл, пишучи, що «геній юдаїзму виявлявся не в творенні нового, а в запозиченні чужого», повинен був знати, що юдеї тисячоліттями жили на чужих землях, і були вони тяжко переслідувані. У таких умовах бути творцем нових великих самобутніх істин тяжко.
134. Рабіни, чуючи, що сповідники Заратустри кажуть: «Агура Мазда — Господь Бог Ірану і Творець і Володар Світу», увели й у «П'ятикнижжя Мойсея» поняття, що «Ягве -Господь Бог Ізраеля, Творець і Володар Світу».
Немає значення — правдиві розуміння Бога в Авраама чи ні, головне те, що жид вірний Богові свого предка Авраама. У праці «Дай мені пожити ще два місяці» я кажу, що в Авраама жорстокі поняття релігії, Бога, моралі. Він вважав, що сина Ісаака треба зв'язати і заколоти на жертовнику.
Він не винуватий, що ще не знав чіткої межі між поняттями добра і зла. Та він — батько, і жиди (його діти) не цураються його, не глузують з його півдикого кочового життя, і не зраджують його безпорадних релігійних шукань. Ні, вони звеличують його. І в цьому їхнє синівське духовне благородство.